Головна Головна -> Твори -> Майстер і Маргарита

Майстер і Маргарита



Учнівський твір По романі М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита”. “Із всіх письменників 20-х – 30-х рр. XX століття, напевно, Михайло Булгаков у найбільшій мері зберігається в російській суспільній свідомості. Зберігається не стільки своєї біографією, з якої згадують звичайно його листи Сталіну і єдина телефонна розмова з тираном, скільки своїми геніальними добутками, головне з яких – “Майстер і Маргарита”. Кожному наступному поколінню читачів роман відкривається новими гранями. Згадаємо хоча б “осетрину другої свіжості”, і прийде на розум сумна думка, що вічно в Росії всі другої свіжості, всі, крім літератури. Булгаков це саме блискуче довів”, – от так кількома словами Борис Соколов, відомий дослідник творчості Булгакова, зумів показати, який внесок вніс письменник у російську й світову літературу. Видатні творчі розуми визнають роман “Майстер і Маргарита” одним з найбільших створінь двадцятого століття.

Далеко не всі здатні осмислити “Майстра й Маргариту” у тім ідеологічному й філософському ключі, що пропонує автор. Звичайно, щоб вникнути, зрозуміти всі подробиці роману, людина повинен мати високу культурну підготовленість і історичну поінформованість по багатьом питанням, але феномен сприйняття твору в тім, що “Майстра й Маргариту” перечитують і юні. Справа в тім, імовірно, що молодь залучає фантастичність добутку з елементом казки, і навіть якщо підліток не здатний зрозуміти складні істини й глибинний зміст добутку, він сприймає те, що здатно змусити працювати уява й фантазію. Булгаков, передчуваючи свою смерть, усвідомлював “Майстра й Маргариту” як “останній західний роман”, як заповіт, як своє послання людству (що саме дивне, писав він цей добуток “у стіл”, для себе, зовсім не впевнений у перспективі публікації шедевра). Одна із самих загадкових фігур роману “Майстер і Маргарита”, безумовно, Майстер – історик, що зробився письменником. Сам автор назвав його героєм, але познайомив з ним читача тільки в 13-й главі. Багато дослідників не вважають Майстра головним героєм роману. Інша загадка – прототип Майстри. Існує безліч версій із цього приводу.

Майстер   –   багато   в чому   автобіографічний   герой.   Його вік у момент дії роману (”людина приблизно тридцяти восьми років” з’являється в лікарні перед Іваном Бездомним) – це в точності вік Булгакова в травні 1929 р. Газетна кампанія проти Майстра і його роману про Понтія Пілатові нагадує газетну кампанію проти Булгакова у зв’язку з повістю “Фатальні яйця”, п’єсами “Дні Турбиних”, “Біг”, “Зойкіна квартира”, “Багряний острів” і романом “Біла гвардія”. Подібність Майстра й Булгакова ще й у тім, що останній, незважаючи на літературне цькування, не відмовився від своєї творчості, не став “заляканим “, кон’юнктурником і продовжував служити теперішньому мистецтву. Так і Майстер створив свій шедевр про Понтія Пілатові, “угадав” істину, присвятив життя мистецтву – єдиний з московських діячів культури не стало писати на замовлення,   про те,  “що  можна”. Разом з тим у Майстра багато й інших, самих несподіваних прототипів. Його портрет: “голений, темноволосий, з гострим носом, стривоженими очами й із жмутом, що звішується на чоло, волосся” видає безсумнівна подібність із Н. В. Гоголем. Треба сказати, що Булгаков уважав його своїм головним учителем. І Майстер, як Гоголь, по утворенню був істориком і спалив рукопис свого роману. Крім того, у романі помітний ряд стилістичних паралелей з  Гоголем.

І, звичайно, неможливо не провести паралелей між Майстром і створеним їм Ієшуа Га-Ноцрі. Іешуа – носій загальнолюдської істини, а Майстер – єдиний у Москві людина що вибрав вірний творчий і життєвий шлях. Їх поєднує подвижництво, месіанство, для яких не існує тимчасових рамок. Але Майстер недостойний світла, що персоніфікує Іешуа, тому що відступив від свого завдання служити чистому, божественному мистецтву, виявив слабість і спалив роман, і від безвихідності він сам прийшов у будинок уболівай. Але не владний над ним і мир диявола – Майстер гідний спокою, вічного будинку. Тільки там зломлений щиросердечними стражданнями Майстер може знову знайти роман і з’єднатися зі своєї романтичної коханої Маргаритою, що відправляється разом з ним у свою останню путь. Вона уклала угоду з дияволом заради порятунку Майстра й тому достойна прощення. Любов Майстра до Маргарити багато в чому неземну, вічна любов. Майстер байдужий до радостей сімейного життя. Він не пам’ятає імені своєї дружини, не прагне мати дітей, а коли був одруженим і працював істориком у музеї, те, по власному визнанню, жив “самотньо, не маючи рідних і майже не маючи знайомих у Москві”. Майстер усвідомив своє письменницьке покликання, кинув службу й в абатському підвалі засів за роман про Понтія Пілатові. І поруч із ним невідступно була  Маргарита…

Головним її прототипом послужила третя дружина письменника Е. С. Булгакова. У літературному ж плані Маргарита сходить до Маргарити “Фауста” И. В,  Ґете.

З образом Маргарити зв’язаний у романі мотив милосердя. Вона просить після великого балу в Сатани за нещасну Фріду, тоді як їй виразно натякають на прохання про звільнення Майстра. Вона говорить: “Я просила вас за Фріду тільки тому, що мала необережність подати їй тверду надію. Вона чекає, мессір, вона вірить у мою міць. І якщо вона залишиться обманутої, я потраплю в жахливе положення. Я не буду мати спокою все життя. Нічого не поробиш! Так уже вийшло”. Але цим не обмежується в романі милосердя Маргарити. Навіть будучи відьмою, вона не втрачає найясніших людських якостей. Думка Достоєвського, висловлена в романі “Брати Карамазови” про сльозинку дитини як вищій мері добра й зла, проілюстрована епізодом, коли Маргарита, що трощить будинок Драмлита, бачить в одній з кімнат переляканого чотирирічного хлопчика й припиняє розгром. Маргарита – символ тієї вічної жіночності, про яку співає містичний хор у фіналі   гетевського   “Фауста”:

  • Все швидкоплинне – Символ, зрівняння
  • Ціль нескінченна Тут у достиженні.
  • Тут – заповіді Істини всієї.
  • Вічна жіночність тягне нас до неї.
  • (Переклад Б. Пастернаку)

Фауст і Маргарита возз’єднуються на небесах, у світлі. Вічна любов допомагає її коханому знайти нагороду – традиційне світло, що його зліпить, і тому вона повинна стати його провідником у світі світла. Булгаковська Маргарита теж своєю вічною любов’ю допомагає Майстрові – новому Фаустові – знайти те, що він заслужив. Але нагорода героєві тут не світло, а спокій, і в царстві спокою, в останньому притулку у Воланда або, точніше, на границі двох мирів – світла й тьми – Маргарита стає поводирем і хоронителем свого коханого: “Ти будеш засипати, надягши свій засалений і вічний ковпак, ти будеш засипати з посмішкою на губах. Сон зміцнить тебе, ти станеш міркувати мудро. А прогнати мене ти вже не зумієш. Берегти твій сон буду я”. Так говорила Маргарита, ідучи з Майстром у напрямку до вічного їхнього будинку, і Майстрові здавалося, що слова Маргарити струменіють так само, як струменів і шепотів залишений за струмок, і пам’ять Майстра, неспокійними, сколотими голками пам’ять, стала потухати”. Ці рядки Е. С. Булгакова записувала під диктування смертельно хворого автора “Майстри й Маргарити”.

Мотив милосердя й любові в образі Маргарити вирішений інакше, чим у гетевської поемі, де перед силою любові “здалася природа Сатани… він не зніс її уколу. Милосердя побороло”, і Фауст був відпущений на світло. У Булгакова милосердя до Фріде проявляє Маргарита, а не сам Воланд. Любов ніяк не впливає на природу Сатани, тому що насправді доля геніального Майстра визначена Воландом заздалегідь. Задум Сатани збігається з тим, чим просить нагородити Майстра Іешуа, і Маргарита тут – частина цієї нагороди.

 

 


Загрузка...



Схожі твори: