Головна Головна -> Твори -> Міцкевич і Пушкін: на перехресті доль

Міцкевич і Пушкін: на перехресті доль



Літературна історія будь-якої країни має чимало поетичних імен, які на слуху, яких знають, цитують, шанують, у творчості яких вбачають витоки важливих літературних традицій, невичерпне джерело сюжетів та образів для творчого наслідування. Але навіть серед цих, славетних, є особливі поетичні імена — ті, що уособлюють для нас ту неперевершену красу поетичного слова і ту нездоланну велич людського духу, яка під силу хіба що справжнім титанам, в якій є щось майже містичне, незбагненне, те, що торкається найпотаємніших струн душі кожної людини і водночас звучить єдністю душ цілої нації, віддзеркалюючи глибини її духовного єства, сенс її історичних пошуків та моральних запитів.

Саме до цієї когорти геніїв належать імена двох чи не найвизначніших слов’янських поетів — поляка Адама Міцкевича і росіянина Олександра Пушкіна. Не буде перебільшенням стверджувати, що постать Міцкевича для поляків уособлює дещо більше, аніж поета, нехай навіть і великого. Поет та критик російської еміграції В.Ходасевич підібрав слова, які найбільш точно і влучно характеризують, ким був і залишається до сьогодні Міцкевич для поляків — найсвященніша і найпрекрасніша легенда, романтичне сяйво якої і по нині не втрачає своєї привабливої чарівності та краси. Поезія Міцкевича стала могутнім каталізатором ствердження національної самосвідомості поляків і водночас найяскравішим його мистецьким виразом. Виразом, у якому особливості естетичного світогляду нації, той найкращий художній досвід, який накопичувався століттями, передаючись з покоління в покоління, нарешті дістав найбільш органічну, повну і довершену форму свого розкриття.

Життєва доля Міцкевича трагічна, але разом з тим і незвичайна. “Міцкевич, — як зауважив відомий польський письменник XX ст. Ян Парандовський, — був поетом упродовж кількох років, але вони дали все — від балад до “Пана Тадеуша”. А далі він жив і працював як політик, публіцист, професор університету пророк, а дні свої закінчив солдатом. Але в усіх цих своїх втіленнях він завжди залишався поетом, тому що поетична творчість не обмежується лише одними віршами: вона складає усе життя справжнього поета.” І дійсно, життя Міцкевича це насамперед поезія. Але це не тільки вірші. Життєва доля Міцкевича органічно вплетена в історію Польщі і польського національно-визвольного руху. Географія його життя — це майже вся Європа, це контакти і взаємозв’язки з найіменитішими людьми тогочасної Європи.

Однієї літератури Міцкевичу завжди здавалося занадто мало. Він увесь час прагнув включитися в боротьбу безпосередньо. З цією метою він у 1848 році організовує еміграційний польський легіон, який, за його задумом, мав спочатку надати допомогу італійцям у їх боротьбі за незалежність, а потім розпочати боротьбу із Австрією за звільнення Польщі. Цей легіон брав участь в багатьох боях з австрійськими та французькими військами, деякий час навіть виступав у складі збройних формувань, очолюваних славетним італійським полководцем Гарібальді.

Міцкевич похований на території замку Вавель у Кракові, неподалік від могили Тадеуша Костюшка. Як і Костюшко, ще за життя він став живою національною легендою, якою продовжує залишатись і по сьогоднішній день.

Не менш почесне місце в славетній плеяді слов’янських поетів посідає й росіянин Олександр Пушкін. Він випередив свою історичну епоху, ставши в ній, за словами Миколи Гоголя, “явищем надзвичайним”, сформувавши в російській словесності той її унікальний естетичний вираз, в якому і по сьогоднішній день найкращі здобутки європейської художньої думки органічно поєднуються з самобутнім духом національного мислення.

Приватне життя Пушкіна переповнене романтичними історіями й оточене світськими плітками. Як і Міцкевич, Пушкін був патріотом своєї нації, активно спілкувався з “неблагонадійними” особами і висловлював “надто вільні” погляди на самодержавний лад, через що його було звільнено зі служби і вислано в родовий маєток — Михайлівське. Там поета застала звістка про поразку повстання декабристів, а наступного року його зажадав бачити новий цар Микола І, який, дорікнувши Пушкіну за знайомство з декабристами, втім, обіцяв йому пробачити усі колишні гріхи, скасувати михайлівське заслання і навіть пообіцяв особисте заступництво. “Я дозволяю вам жити, де ви самі цього забажаєте; пиши й пиши, я буду твоїм цензором”, — сказав цар і, взявши поета за руку, провів його у суміжну кімнату, переповнену царедворцями. — Панове, ось вам новий Пушкін, а про колишнього забудемо”.

Сам Пушкін, втім, не дуже зважав на слова Миколи І і не бачив потреби щось особливо змінювати у своєму житті. Він залишився таким, яким був завжди: веселим, вільнодумним, запальним.





Схожі твори: