Головна Головна -> Твори -> Любов в житті й творчості Марини Цветаєвої

Любов в житті й творчості Марини Цветаєвої



Російська  поезія – велике духовне надбання.   Але  багатьох поетів  і  списателів  забули, їх не друкували, про їх не говорили. У зв’язку з більшими змінами останнім часом у нашому суспільстві багато хто несправедливо забуті імена сталі до нас вертатися, їхні вірші й добутки стали друкувати. Це такі чудові російські поети як Ганна Ахматова, Микола Гумілев, Осип Мандельштам, Марина Цветаєва. Щоб довідатися цих людей і зрозуміти те, чому їхні імена були на час забуті, треба разом з ними прожити життя, подивитися на неї їхніми очами, зрозуміти її їхнім серцем. Із цієї чудової плеяди мені ближче й дорожче всіх М.   И.   Цветаєва. Марина Іванівна Цветаєва народилася в Москві 26 вересня 1892 року. Якщо вплив батька, Івана Володимировича, університетського професора й творця одного із кращих московських музеїв (нині Музей образотворчих мистецтв), до пори до часу залишалося схованим, прихованим, то мати, Марія Олександрівна, жагуче й бурхливо займалася вихованням дітей до самої своєї ранньої смерті. “Після такої матері мені залишилося тільки одне: стати поетом”, – згадувала дочку.

Характер у Марини Цветаєвої був важкий, нерівний, нестійкий. Ілля Еренбург, що добре знав її в молодості, говорить: “Марина Цветаєва сполучала в собі старомодну чемність і бунтарство, пієтет перед гармонією й любов до щиросердечної недорікуватості, граничну гордість і граничну простоту. Її життя було клубком прозрінь і помилок”.

Жила вона складно й важко, не знала й не шукала ні спокою, ні благоденства, завжди була в повній невпорядкованості, щиро затверджувала, що “почуття власності” у неї “обмежується дітьми й зошитами”. Життям Марини Цветаєвої з дитинства й до кончини правило уява.

  • Красною кистю  
  • Горобина запалилася.
  • Падали листи.
  • Я родилася.

Дитинство, юність і молодість Марини Іванівни пройшли в Москві й у тихої підмосковної траси, почасти за кордоном. Училася вона багато, але, з родинних обставин, досить безсистемно. Вірші Цветаєва початку писати із шести років (не тільки по-російському, але й по-французькому, по-німецькому), друкуватися – із шістнадцяти. З’явилися перші наївні вірші, а потім – щоденники й листи. В 1910 році вона випускає досить об’ємний збірник “Вечірній альбом”. Його помітили й схвалили такі впливові й вимогливі критики, як В. Брюсов, Н. Гумілев, М. Волошин. Вірші юної Цветаєвої були ще дуже незрілі, але підкуповували своєю талановитістю, відомою своєрідністю й безпосередністю. На цьому зійшлися всі рецензенти. Строгий Брюсов особливо похвалив її за те, що вона безбоязно вводить у поезію “повсякденність”, “безпосередні риси життя”.

У цьому альбомі Цветаєва наділяє свої переживання в ліричні вірші про любов, що не відбулася, про безповоротність минулого й про вірність люблячої:

  • Ти всі мені повідав – так рано!
  • Я все розглянула – так пізно!
  • У серцях наших вічна рана,
  • В очах мовчазне питання…
  • Темніє…
  • Захлопнули ставні, Над усім наближення ночі…
  • Люблю  тебе, примарний, Тебе одного – і навік!

У її віршах з’являється лірична героїня – молода дівчина, що мріє про любов. “Вечірній альбом” – це схована присвята. Перед кожним розділом – епіграф, а те й два: з Ростана й Біблії. Деякі вірші вже передвіщали майбутнього поета. У першу чергу – невтримна й жагуча “Молитва”, написана поетесою в день сімнадцатиліття, 26 вересня 1909 року:

  • Христос і Бог! Я спрагу чуда
  • Тепер, зараз, на початку дня!
  • ПРО, дай мені вмерти, покута
  • Все життя як книга для мене.
  • Ти мудрий, ти не скажеш строго: “Терпи, ще не  кінчений  строк”.
  • Ти сам мені подав – занадто багато! Я спрагу відразу – всіх доріг!
  • Люблю й хрест, і шовк, і каски,
  • Моя душа митей слід…
  • Ти дав мені дитинство – краще казки
  • І дай мені смерть – у сімнадцять років!

Ні, вона зовсім не хотіла вмерти в той момент, коли писала ці рядки; вони – лише поетичний прийом. Марина Цветаєва була дуже життєстійкою людиною (”Мене вистачить ще на 150 мільйонів життів!”). У вірші “Молитва” звучить сховану обіцянку жити й творити: “Я спрагу… всіх доріг!” Вони з’являться в безлічі – різноманітні дороги цветаєвської творчості. У віршах “Вечірнього альбому” поруч зі спробами виразити дитячі враження й спогади сусідила недитяча сила, що пробивала собі шлях крізь оболонку щоденника московської гімназистки. У вірші “У Люксембурзькому саду”, зі смутком спостерігаючи граючих дітей і їхніх щасливих матерів, вона заздрить їм: “Увесь світ у тебе”, а наприкінці заявляє:

  • Я жінок люблю, що в бої не боялися,
  • Що Вміли й шпагу тримати, і спис, – але знаю, що тільки в полоні колиски
  • Звичайне –  жіноче – щастя моє!

В “Вечірньому альбомі” Цветаєва багато сказала про себе, про свої почуття до дорогих її серцю людям, у першу чергу, до мами й сестри. Завершується він віршем “Ще молитва”, де цветаевська героїня молить творця послати їй просту земну любов. У кращих віршах першої книги вже вгадуються інтонації головного конфлікту її любовної поезії: конфлікту між “землею” і “небом”, між пристрастю й ідеальною любов’ю, між мінутним і вічним, конфлікту побуту й буття. Слідом за “Вечірнім альбомом” з’явилося ще два віршованих збірники Цветаєвої: “Чарівний ліхтар” (1912 р.) і “Із двох книг” (1913 р.) – обоє під маркою видавництва “Оле-Лукойє”, домашнього підприємства Сергія Ефрона, друга юності Цветаєвої, за який в 1912 році вона вийде заміж. У цей час Цветаєва – “чудова і переможна” – жила вже дуже напруженим щиросердечним життям. На той час Цветаєва вже добре знала собі ціну як поетові: “У своїх віршах я впевнена”, – записала вона у своєму щоденнику в 1914 році. Життєлюбство поетеси втілювалося насамперед у любові до Росії й до російського мовлення. Цветаєва дуже любила місто,   у  якому народилася;   Москві  вона присвятила багато віршів:

  • Над містом, відкинутим Петром,
  • Перекотився дзвоновий грім.
  • Гримучий   перекинувся  прибій
  • Над жінкою, відкинутої тобою.
  • Паную Петрові,   і вам,   про цар, хвала!
  • Але вище вас, царі: дзвона.
  • Поки вони гримлять із синявого – Незаперечне    першість Москви. – І цілих сорок сорок церков Сміються над гордістю царів!  Спочатку була Москва, що народилася під пером юного поета. На чолі всього й вся панував, звичайно, отчий “чарівний” будинок у Трехпрудном провулку:
  • Висихали в    небі смарагдовому
  • Краплі зірок і співали півні.
  • Це було в будинку старому, будинку дивовижному…
  • Дивовижний будинок, наш чудовий будинок у Трехпрудном,
  • Перетворився тепер у вірші.

Таким він став у цьому вцілілому уривку отрочного вірша. Ми знаємо, що поруч із будинком стояла тополя, що так і залишився перед очами поета на все життя:

  • Ця тополя! Під нимтуляться
  •  Наші дитячі вечори.
  • Ця тополя серед акацій, Кольори попелу й срібла…

Пізніше в поезії Цветаєвої з’явиться герой, що пройде крізь роки її творчості, змінюючись у другорядному й залишаючись незмінним у головному: у своїй слабості, ніжності в почуттях. Лірична героїня наділяється рисами лагідної богомольної жінки:

Піду й устану в церкві И помолюсь догідникам Про лебедя молоденькому. У перші дні 1917 року в зошиті Цветаєвої з’являються вірші, у яких чуються переспіви старих мотивів, говориться про останню годину нерозкаяними, стомленими страстями ліричної героїні, у деяких виспівується радість земного буття й любові:

  • Світове почалося в мені кочовище:
  • Це бродять   по нічній землі – дерева,
  • Це бродять золотим вином – грона,
  • Це мандрують із будинку в будинок – зірки,
  • Це ріки починають шлях – назад!
  • І мені хочеться до тебе на груди – спати.

Багато хто зі своїх віршів Цветаєва присвячує сучасникам: Ахматовій, Блоку, Маяковському, Ефрону.

  • …У співучому граді миємо купола горять,
  • І Спасу світлого славить сліпий бродячий…
  • І я дарую тобі свій дзвоновий град, Ахматова!
  • І серце своє на додачу.

Але всі вони були для неї лише побратимами по перу. Творчість одного тільки Блоку сприйняла Цветаєва як висоту недосяжну, воістину піднебесну:

  • Звірові –    барліг,
  • Мандрівникові – дорога,
  • Мертвому –    мерзни.
  • Кожному своє.
  • Жінці – лукавити,
  • Пану – правити,
  • Мені   славити Ім’я твоє.

Загрузка...



Схожі твори: