Головна Головна -> Твори -> Стежками поезій Ігоря Муратова

Стежками поезій Ігоря Муратова



Харків – місто, славне своєю історією, культурним надбанням. Ореолом слави і визнання позначені імена видатних учених, поетів, художників, артистів. Справжній дивосвіт поруч з нами. Скільки незвіданих стежок простяглося у цей чарівний край людських доль, історій появи того чи іншого твору, картини, винаходу. Кожною стежкою хочеться пройти, торкнутися бентежної краси природи, дива, створеного майстрами слова, музики чи пензля.

Піду стежкою пам’яті, що веде у хвилюючий світ поезії нашого земляка І. Муратова. Колись поет жив у будинку «Слово». Там народжувалися вірші, сповнені цілющої сили, ніжності, сміливого втручання у сутність явищ. Девізом життя поета можна вважати такі рядки:

…Аби хоч трохи уночі
Світить і невідступно тих
Виводити на сонце з мряки,
Хто сам збагнуть його не встиг.

Талановитий письменник Ігор Муратов прожив нелегке, але цікаве життя. Ось тільки деякі факти: робота на харківських заводах, навчання у Харківському університеті, участь у боях з білофіннами, фронти Великої Вітчизняної війни, роки поневірянь у гітлерівських концтаборах.

Саме тут, за колючим дротом, за миску баланди він виміняв блокнот, де з’явилися перші рядки віршів, що пізніше були об’єднані в поему під назвою «Розчахнута брама». У ній розкрилося навстіж серце поета-в’язня з такими болючими й суперечливими бажаннями: тікати, наїстись, Кричати, усе забути, помститись, любити, збагнути. Серце змучене, але до кінця життя щедре і любляче, завжди неспокійне за чужі болі, голод, страждання. Поет закликав зробити все,

Щоб світ задротований, чорний, тюремний, загратний Заднів після ночі й залюднились мертві оселі.
Після визволення І. Муратов працює в Берліні редактором газети «За повернення на Батьківщину». До кінця життя, до останнього удару серця Ігор Муратов самовіддано працював у редакціях газет і журналів:

І на останку днів своїх
Я засівав червоні маки,
Віддавши їм всю кров свою.

Письменник сповідується в любові до України, до землі батьків:

Україно…
Ти для мене будеш сонцем вічним,
Непохитним грунтом, краю мій.

Він так хотів, щоб сплюндрована земля знову розцвіла, щоб ..народ знову орав і сіяв».
На гранітній стелі, що встановлена на могилі поета, викарбувані слова:

Я сонця оспівую прокид,-
високий, як вічність,
гіркий, як змарновані роки.

І. Муратов любив життя, любив «сонце, тепле й пахуче, мов матусина хлібина». Читаєш поезії, в уяві постає світ з неповторною красою, радієш «лелекам з курликанням їх весняним», вдихаєш медовий запах лип, коли «все пахло літом», приваблює циганочка-осінь та вогненний шал горобини, кружляє «хурделиць бальний танок».

Митець любив рідне місто, любив ходити його гомінкими вулицями. Тут народжувались рядки, що складалися в низку щирих віршів про війну, долю, сенс життя:

Напевно, в тім і є жорстока добрість
Буття і мрій – ревнивої рідні.
Щоб вічно нас манив далекий обрій
І залишавсь у вічній далині.

Йдемо стежками поезій харківського письменника Ігоря Муратова, яка виводить «на сонце з мряки».


Загрузка...



Схожі твори: