Головна Головна -> Твори -> Колективізація без прикрас

Колективізація без прикрас



Твір по роману М. О. Шолохова «Піднята цілина». Роман М. О. Шолохова «Піднята цілина» сьогодні викликає багато суперечок. Воно і зрозуміло. Якщо письменник не тільки виправдує, але і прославляє беззаконня та насильство, називає ворогами тих, хто чесно і багато трудився, то це викликає протест у читача. Але вуж ніхто не скаже, що Михайло Олександрович не показав правдиво, наскільки важка праця хлібороба. Один з героїв книги образно говорив про цю долю, що «до ночі сорок потів з тебе зійдуть, на ногах кров’яні пухирі з куряче яйце, а вночі биків паси, не спи: не наїстися бик – не потягне плуг». Автор роману досить правдиво малює настрій більшості хуторян, які зібралися що б обговорювати питання вступу в колгосп. Російські селяни, які тільки одержали землю, про колгоспи міркували приблизно так: «Спочатку дали землю, тепер – відбирають!». І боліла у них душа. Козаки ж, які володіли землею завжди, споконвіків, тим більше не бажали поєднуватися. Вони до того ж справедливо підозрювали, що колгоспи будуть грабіжницькими. І тому на зборах у Гремячій Балці багато хто були згодні з Миколою Люшнею, який міркував, що «колгосп – справа це добровільна, хочеш – іди, а хочеш – з боку дивися!». Отож він і хоче з боку дивитися. Але добровільності саме Радянська влада і не терпіла. Вже усе було вирішено за селян і козаків у Москві, яка не вірить сльозам і крові, за кремлівськими стінами, скільки хазяїв і в який строк вступить у колгоспи.

І починають загальні збори колгоспників виносити постанови про виселення кулацьких сімей. Як це зробила гремячінська біднота наступного дня після вбивства Хопрова, 4 лютого. Рішення винесене було одноголосно. І ті, кому совість і гордість не дозволяли жити бідно: Титок, Фрол Дамасков і інші, – їдуть тепер на голод, холод і смерть на далеку північ. А з ними й ті, кого потім влада вже не зважується назвати «кулаками», – багатодітний Гаєв і йому подібні. Розкуркулювання називалося тоді «адміністративною мірою». Її застосовували до тих, кого вважали ворогами, якщо навіть нічого протизаконного людина і не зробила. Тому-то так принижено просять прощення козаки і баби після жіночого бунту. Не тому, що вважають себе неправими: вони хотіли взяти зерно, що їм належало і без якого вони приречені були на голод. А тому, що бояться, що їх оголосять «ворогами» і зашлють. І не порожніми словами, а страшною погрозою звучить давидівське: 

  • «Більшовики не мстять, а нещадно карають тільки ворогів…». І багато чого значить його обіцянка не вважати учасників «жіночого бунту» «ворогами» і не застосовувати до них «адміністративних заходів».

А крім розкуркулювання є ще і заходи, які «переконують», що колгоспу козакам не минути: позбавлення цивільних і виборчих прав, після чого людину в будь-який момент могли заарештувати; «оголошення бідних селян «підкуркульниками», якщо в них просипалися совість і жалість. Оголошення «соціально небезпечним» і, нарешті, наган і холодна кімната. Останні заходи відмінно застосовував Макар Нагульнов. І йдуть, мимо волі, козаки, «сльозою і кров’ю» розриваючи «пуповину, що з’єднувала… із власністю, з биками, з рідним паєм землі». Серед колгоспників змушений ховатися і міцний хазяїн Яків Лукич Островнов, що встиг замаскуватися, щоб не потрапити під розкуркулювання. Тільки з Половцевим і може відверто поговорити він про колгосп, про бідняків, які тепер там заправляють: «Він, може, все життя на печі лежав та про солодкий шматок думав, а я… так що там балакати!».

А Яків Лукич все життя працював, цікавився агротехнікою, добро наживав. А тепер усе під корінь! Так, жахлива пора, коли працьовита і щаслива людина змушена ховатися. Звичайно, письменник малює Островнова, Половцева чорними фарбами. Але здається, тут явна упередженість. Гарні щиросердечні якості мало залежать від грошового стану. І вони скоріше навіть властиві багатим людям, чим бідним. За короткий час, що описаний в романі «Піднята цілина», читач наочно бачить плоди «великого перелому». У хуторі не залишається заможних хазяїв, хліб для хлібозаготівель вибивають силою, селян, що захотіли відповідно до брехливої сталінської статті «Запаморочення від успіхів» вийти з колгоспу, позбавляють насінного хліба; перед вступом у колгосп порізана безліч худоби та багато іншого.

А спереду для країни страшний голод, репресії і війна… Виправдуючи жорстокість і беззаконня, Шолохов намагається зобразити справу так, начебто на Доні готується антирадянське повстання. Сьогодні вже відомо, що більшість із тих контрреволюційних організацій, які так успішно «розкривало» ГПУ та НКВС, були попросту вигадані. Швидше за все не існував і описаний в романі «Сполучник звільнення Дону», тому що більшість активних борців з новою владою або виїхали, або були знищені. А інші міркували подібно Микиті Хопрову: «Я проти влади не піднімаюся і іншим не раджу». Але навіть якщо такий сполучник і існував, він не міг серйозно загрожувати партійній владі. «Піднята цілина» мимоволі викриває і інший обман Сталіна, що розкуркулювання – це захід, прийнятий як захист проти терору кулаків, які всіляко шкодять колгоспам. Ні, нічим російський народ не заслужив знищення мільйонів самих роботящих своїх хазяїв. А якщо і були десь випадки опору, те це була помста окремих людей, доведених до розпачу пограбуванням і насильством над ними і близькими. Такий і Тимофій у романі. Читаючи роман, горюєш, що так страшно зламані і зіпсовані виявилися долі, душі козаків. І мимоволі думаєш про те, до якого приниження Росії довела її колгоспна система, що вона змушена просити допомоги у інших країн.

 





Схожі твори: