Головна Головна -> Твори -> Мій улюблений сучасний поет (Емма Андієвська)

Мій улюблений сучасний поет (Емма Андієвська)



Емма Андієвська. Це ім’я майже незнайоме нам, українським любителям поезії. І це не дивно. Вона дуне дивна поетеса. Сюрреалістка, з надззичайно тонким світовідчуттям, з вільними асоціаціями, вона зрозуміла не всім. Але ось я прочитала статтю в «Молоді України» її дивний вірш «Нічне» і увійшла в цей новий, незбагненний світ:

Душа дедалі з усе довших ліній,
Які — над містом — петлі — уночі.
На дні галактик спалахнув смичок,
Щоб — аж біля дзвіниці — па колону.

І я зрозуміла, що до такої поезії є три ключі.
Першим таким ключем є поняття перспективи. Читаючи її вірші, треба зорієнтуватися, з якої перспективи автор відтворює свої спостереження.
Це може бути стебло з перспективи комахи («Стеблина шинок») або навколишність з точки зору переслідуваної, загнаної людини («Втеча»).
Другим ключовим поняттям є назва вірша, який поетеса опрацьовує немов джазовий музикант, у різних варіаціях. Але ці варіації не тільки звукові, а й зорові. І найчастіше це — явища погоди і краєвиди. Але є й інші теми, в яких Андієвська застосовує принцип тематичної варіації. Один із найбільш вдалих таких віршів — «Про хліб у традиційному», в якому оспівується хліб в усіх його перевтіленнях — від чуда перетворення муки на їжу до чуда перевтілення, від засобу корму до засобу гноблення.
Третій ключ — це світ сну. Багато з віршів Емми Андієвської спираються на асоціації, типові для сонних видінь. Таким способом твориться в її віршах сюрреалістичний світ, підвладний тільки логіці уяви:

Маківка слова, стебло гніву,
Була хмара і вже самі пелюстки.
Віддалі між тичинками,
віддалі між галактиками,
І тільки пощо
Червоне павутиння вкриває заплаканий білок?

Ми бачимо, як автор лаконічно схоплює непотрібну суперечку. Починається маленьким словом, словом маківки, словом опійної отрути на стеблі гніву. Не важливе, короткотривале, вже з хмари лишилися тільки пелюстки, наче буря, що ніколи не завершилася, а розвіялася. Чи варто було сперечатися? Все ж відносне, як віддалі між тичинками і віддалі між галактиками. Так, але лишився біль — «червоне павутиння вкриває заплаканий білок».
Чи мала на думці Андієвська саме це, коли писала цей вірш? Не знаю. Але коли вірш, існуючи сам собою, зустрічається з читачем, народжується диво розуміння. У іншого читача воно інше, залежне від його стосунків з даними творами. В цьому, власне, і є краса і велич модернової поезії, надзвичайним майстром якої є Емма Андієвська.


Загрузка...



Схожі твори: