Головна Головна -> Твори -> Герої ранніх оповідань М. Горького

Герої ранніх оповідань М. Горького



Максим Горький входить у російську літературу у 90-х роках XIX століття. Входження його було дуже яскравим, він відразу ж викликав великий інтерес у читачів. Сучасники зі здивуванням писали, що народ Росії, що не знав Достоєвського, що мало знає Пушкіна і Гоголя, що не знає Лермонтова, більше інших, але тільки шматочками знаючий Толстого, знає Максима Горького. Правда, у цьому інтересі був і деякий наліт сенсаційності. Людей з низів приваблювала сама думка, що у літературу прийшов письменник з їхнього середовища, який знає життя із самих похмурих і страшних його боків. Літераторів і читачів, що належать до елітарного кола, особистість Горького приваблювала, крім таланта, своєю екзотичністю: людина бачила такі глибини «дна життя», які до нього ніхто з письменників не знав зсередини, на особистому досвіді. Цей багатий особистий досвід дав М. Горькому рясний матеріал для його ранніх добутків. У ці ж ранні роки виробляються магістральні ідеї і теми, які пізніше супроводжували письменника на всьому протязі його творчості.

Це, насамперед, ідея активної особистості. Письменника завжди цікавило життя у його розвитку, шумуванні. У М. Горького виробляється новий тип взаємин людини з навколишнім середовищем. Замість формули «середовище заїло», що була багато в чому визначальною для літератури попередніх 90-м рокам XIX сторіччя, у письменника звучить думка про те, що людина створює опір навколишньому середовищу. Із самого початку добутки М. Горького розпадаються на два типи: ранні романтичні тексти і реалістичні оповідання. Ідеї ж, висловлювані автором у них, багато в чому близькі. Ранні романтичні добутки М. Горького різноманітні по жанрам: це оповідання, легенди, казки, поеми. Найбільш відомі його ранні оповідання – «Макар Чудра», «Стара Ізергіль». У першому з них письменник за всіма законами романтичного жанру малює образи гарних, сміливих і сильних людей. Опираючись на традицію російської літератури, М. Горький звертається до образів циганів, що стали символом волі і невтримних страстей. У добутку виникає романтичний конфлікт між почуттям любові й прагненням до волі.  Вирішується він загибеллю героїв, але ця загибель сприймається не як трагедія, а скоріше, як торжество життя і волі. У оповіданні «Стара Ізергіль» оповідання також будується по романтичних канонах. Вже на самому початку виникає характерний мотив двосвіта: герой-оповідач – носій суспільної свідомості. Йому говорять: «„.старими народитеся ви, росіяни. Похмурі всі, як демони». Йому протистоїть світ романтичних героїв – знову ж гарних, сміливих, сильних людей: «Вони йшли, співали і сміялися». У оповіданні ставиться проблема етичної спрямованості характеру романтичної особистості. Романтичний герой і інші люди – як складаються їхні взаємини? Інакше кажучи, традиційна тема: людина і середовище. Як і визначено романтичним героям, горьковські персонажі протистоять середовищу. Це очевидно виявилося в образі сильного, гарного, вільного Ларри, що відкрито порушив закон людського життя, протиставив себе людям і покараний вічною самотністю. Йому протипоставлений Данко. Оповідання про нього побудовано як алегорія, люди шукають шлях до кращого, справедливого життя, з мороку до світла.

У Данко М. Горький втілив образ вождя народних мас. І образ цей написаний по канонах романтичної традиції. Данко так само, як і Ларра, протистоїть середовищу, ворожий йому. Стикнувшись із труднощами шляху, люди нарікають на провідного їх, обвинувачують його у своїх лихах, при цьому маса, як і визначено у добутку романтичному, наділена негативними характеристиками («Данко дивився на тих, заради яких він поніс працю, і бачив, що вони – як звірі. Багато людей стояло довкола нього, але не було на обличчях їх шляхетності»).

Данко – герой-одинак, він переконує людей силою своєї особистої самопожертви. М. Горький реалізує, робить буквальною розповсюджену у мові метафору: вогонь серця. Подвиг героя перероджує людей, захоплює їх за собою. Але від цього сам він не перестає бути одинаком, у людей, їм же захоплених уперед, залишається до нього не тільки почуття байдужості, але й ворожості: «Люди ж, радісні і повні надій, не помітили смерті його і не бачили, що ще палає поруч із трупом Данко його сміливе серце. Тільки одна обережна людина помітила це і, боячись чогось, наступила на горде серце ногою». Горьківска легенда про Данко була активно використана як матеріал для революційної пропаганди, образ героя приводився як приклад для наслідування, пізніше широко використовувався офіційною ідеологією, посилено впроваджувався у свідомість молодого покоління (були навіть цукерки з назвою «Данко» із зображенням на обгортці палаючих сердець). Однак у М. Горького все не так просто і однозначно, як намагалися це представити підневільні коментатори. Молодий письменник зумів відчути в образі героя-одинака і драматичну ноту незрозумілості і ворожості йому середовища, маси. У оповіданні «Стара Ізергіль» виразно відчувається властивий М. Горькому пафос учителювання. Ще виразніше він у особливому жанрі – піснях («Пісня про Сокола», «Пісня про Буревісника»). Сьогодні вони сприймаються скоріше як забавна сторінка історії літератури. Вони і у минулому не раз давали матеріал для пародійного осмислення (так, у період еміграції М. Горького з’явилася стаття з назвою «Колишній Главсокіл, нині Центровуж»).

Але на одну важливу для письменника у ранній період його творчості проблему, сформульовану у «Пісні про Сокола», мені б хотілося звернути увагу: проблема зіткнення героїчної особистості зі світом щоденності, з обивательською свідомістю. Ця проблема багато в чому розвинена М. Горьким і в його реалістичних оповіданнях раннього періоду. Одним з художніх відкриттів письменника стала тема людини дна, що опустилася, нерідко, що спилися бурлаки, – у ті роки їх прийнято було називати босяками. М. Горький добре знав це середовище, проявляв до нього великий інтерес і широко відбив його у своїх добутках, заслуживши визначення «співак босякування». У самій цій темі не було повної новизни, до неї зверталися багато письменників XIX століття. Новизна була у авторській позиції. Якщо раніше люди викликали насамперед жаль як жертви життя, то у М. Горького все інакше. Його босяки – це не стільки нещасні жертви життя, скільки бунтарі, які самі це життя не приймають. Вони не стільки знедолені, скільки такі, що відкидають. Приклад цього можна бачити в оповіданні «Коновалов». Вже на початку письменник підкреслює, що у його героя була професія, він «прекрасний пекар, умілець», їм дорожить хазяїн пекарні. Коновалов являє собою обдаровану натуру – обдарований живим розумом. Це людина, що замислюється про життя і не приймає у ній повсякденного, безгероїчного існування. Коновалов мріє про героїчну ситуацію, у якій могла б проявитися його багата натура. Він говорить про себе: «Не знайшов я собі місця!». Його захоплюють образи Стенькі Разіна, Тараса Бульби. У повсякденному житті Коновалов почуває себе непотрібним і йде від нього, зрештою трагічно гинучи. Такий самий і інший горьківський герой з оповідання «Чоловік і жінка Орлови». Григорій Орлов – один із самих яскравих і суперечливих характерів у ранній творчості М. Горького. Це людина сильних страстей, гарячий і рвучкий. Він напружено шукає сенс життя.

Часом йому здається, що він його знайшов, – наприклад, коли він працює санітаром у холерному бараку. Але потім Григорій бачить ілюзорність цього життя і повертається до свого природного стану бунту, протистояння середовищу. Він здатний багато чого зробити для людей, навіть життям своїм для них пожертвувати, але жертва ця повинна бути миттєвою і яркою, героїчною, начебто подвиг Данко. Недарма він говорить про себе: «А горить серце великим вогнем». М. Горький ставиться до таких людей, як Коновалов, Орлов і їм подібних, з розумінням. Однак, якщо вдуматися, можна побачити, що письменник вже на ранньому етапі помітив явище, що стало однією із проблем російського життя XX століття: прагнення людини до героїчного діяння, до подвигу, самопожертві, пориву і нездатність до повсякденної праці, до повсякденного життя, до його буднів, позбавлених героїчного ореола. Люди такого типу, як це вгадав письменник, можуть виявитися великими у екстремальних ситуаціях, у дні нещасть, війн, революцій, але вони найчастіше нежиттєздатні у нормальному плині людського життя. Сьогодні проблеми, поставлені М. Горьким у його ранній творчості, сприймаються як актуальні і насущні для вирішення проблем нашого часу.

 





Схожі твори: