Головна Головна -> Твори -> В. С. Висоцький: Мій улюблений поет

В. С. Висоцький: Мій улюблений поет



Володимир Висоцький. Це ім’я знайомо кожній людині. До нього можна ставиться по-різному: можна любити і ненавидіти, визнавати і не визнавати. До нього не можна бути байдужим. Адже всі його пісні-вірші написані кров’ю серця. Не випадково, напевно, обрана назва його першого збірника – «Нерв». Володимир Висоцький – це феномен 70-х років. Хтось із критиків сказав, що наступить час, і будуть вивчати епоху 70-х років по творчості В. Висоцького. Незвичайно для поета починав В. Висоцький свою творчість. Його першими добутками були пародії на так званий «блатний» фольклор. Але ті, хто любить у Висоцького вірші і пісні тільки цього жанру, не знають про Висоцького нічого. Пізніше, коли Висоцький вже знайшов досвід у поезії, у його творчості стали підніматися серйозні теми: любов, що пройшла війна, відносини між людьми і так далі. Здається, що перед нами різні поети, настільки різноманітний Висоцький. То це ніжно закоханий чоловік:

  • Я дихаю, – і, виходить, я люблю!
  • Я люблю, – і, виходить, я живу!

Його ліричні вірші навіяні величезною любов’ю до Марини Владі. Це була дивна любов, місяцями вони не бачилися, спілкуючись лише по телефону, але цю любов Висоцький проніс через все життя. То поет перетворювався у колишнього фронтовика, що пройшов всю війну:

  • Нарешті-то нам дали наказ наступати,
  • Відбирати наші п’яді і крохи.
  • Але ми пам’ятаємо, як сонце відправилося назад
  • І ледь не зійшло на сході.

Багато людей, що воювали, дійсно приймали Висоцького за фронтовика, писали йому листи, у яких запитували, чи не їх він однополчанин. Висоцького дуже торкали ці листи, і він часто говорив: «Краще одержувати листи, де тебе приймають за свого однополчанина, чим листа, де тебе вважають товаришем по камері». Поет вважав, що хоч війна давно закінчилася, але в пам’яті народу повинна залишитися вічна пам’ять про загиблих у боях за Батьківщину:

  • Тут раніше вставала земля дибки,
  • А нині гранітні плити.
  • Тут немає ні однієї персональної долі,
  • Всі долі в єдину злиті.
  • У братських могил немає заплаканих вдів,
  • Сюди ходять люди міцніше.
  • На братських могилах не ставлять хрестів,
  • Але хіба від цього легше?..

Значне місце в поезії Висоцького займає сатира, у якій поет висміює різні пороки суспільства: пияцтво, безкультур’я, хамство, наклеп:

  • Ходять плітки, що не буде більше слухів,
  • І ходять слухи, начебто плітки заборонять…
  • Ні для кого не секрет, що він був хворий алкоголізмом, приймав наркотики. Але він ніколи не нарікав на свою долю. Були моменти, коли поет був близький до самогубства: Навіть від пісень став утомлюватися:
  • Лягти б на дно, як підводний човен,
  • Щоб не могли запеленгувати…

Багато було у Висоцького друзів. Були серед них теперішні, але були і «одноденки», випадкові товариші по чарці, і ті, хто після його смерті стали самі себе називати «друзями Володі». От це-то «друзі» і не давали йому друкуватися в роки опали. А теперішнім своїм друзям він присвячував вірші:

  • Він не вийшов ні званням, ні ростом,
  • Не за славу, не за плату.
  • А на свій незвичайний манер
  • Він по життю крокував над помостом
  • По канаті, натягнутому, як нерв!

Цей вірш присвячений клоуну Леоніду Єнгибарову, що вмер на арені. Кілька віршів Висоцького присвячено сталінським таборам, точніше, мешканцям цих таборів. Один раз йому розповіли історію вдалої втечі: троє чоловіків вирвалися з табору. У довгих шуканнях по тайзі вони голодували, тому що дичина попадалася рідко. І старий, почуваючи близький кінець, змушує двох молодих людей заприсягти, що коли він умре, вони розріжуть його на шматки і будуть їсти його м’ясо, щоб вижити і свідчити. Разом з ними свідком виступає поет. От вже багато років, як немає з нами Володимира Висоцького, але він живе в наших душах, у наших розумах. Висоцький співав під гітару, але вважав себе поетом. Він і був поет. Цікавий той факт, що якщо він писав пісні про моряків, то моряки вважали його своїм, якщо про альпіністів, то – альпіністом, якщо про ув’язнених, то думали, що він «сидів». Насправді нічого цього не було в дійсності. Він як дуже талановита людина якось особливим чуттям угадував тему, доносив до слухача саме той зміст, що був закладений у пісні. Це говорить про надзвичайний талант Володимира Висоцького. Висоцький умер, передчасно пішов ще молодим. Але він надовго залишиться в серце свого вдячного народу.





Схожі твори: