Головна Головна -> Твори -> Відображення героїчної боротьби за волю запорозького козацтва у народних думах та піснях

Відображення героїчної боротьби за волю запорозького козацтва у народних думах та піснях



Хвилюється золоте збіжжя колосистого моря під високим склепінням блакитного неба, хлюпочуть повноводні ріки з зеленому вінку кучерявих верб, медами пахнуть буйні трави, великий шум іде тінистими дібровами… Та кожна п’ядд цієї квітучої землі щедро полита кров’ю, засіяна кістками, скроплена дрібними росами-сльозами. Із давніх-давен заздрісні сусіди посягали на дивовижну красу цього замріяного краю. І вставали на захист рідної неньки України могутні богатирі-герої, що їх зібрала під своїми малиновими прапорами Запорозька Січ. Відчайдушно хоробрі, завзяті та дужі, вони, не шкодуючи сил і самого життя, невтомно воювали зі своїми одвічними ворогами: то татарами й турками, то ляхами-католиками. Скільки їх полягло на кривавих полях битв! І загубилися б ті славні подвиги патріотів на далеких шляхах історії, якби не увічнив їх народ український у своїх безсмертних думах та піснях.

Яким же він був, отой легендарний запорожець? Ось перед нами яскравий представник славного лицарства — козак Голота. Зневаживши «шати дорогії», байдужий до всякого зовнішнього блиску, він сповнений гідності захисника Вітчизни. Сам-один розгулює полем килиїмським і «не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота», бо певний своєї козацької відваги. Хіба під силу здолати такого хвалькуватому татарину? Жоден ворог не міг зрівнятися з козаком могутньою силою духу та безмежною волелюбністю. Тривалий час пробув у турецькій неволі Самійло Кішка, але зберіг відданість рідній землі й вірі християнській. Даремно лукавий Лях Бутурляк намовляє його поламати на собі хрест, щоб заслужити милість Алкана-паші:

Хоч буду до смерті біду да неволю приймати, А буду в землі козацькій голову християнську покладати,

рішуче відповідає боягузу і зраднику безстрашний гетьман. Гідно витримавши тяжкі випробування, Самійло Кішка здобуває собі та побратимам омріяну волю й повертається до рідних берегів Дніпра ~- Славути.

Дума «Іван Богун» змальовує іншого народного героя, який теж потрапив у скрутне становище. Обороняючи Вінницю від польських шляхтичів та турків, він мужньо витримує облогу міста і, дочекавшись загонів Богдана Хмельницького, розбиває ворога. Такими відважними, волелюбними й нездоланними закарбовані улюблені герої в українських думах — Цьому своєрідному фольклорному жанрі, якого не зустрінеш більше ніде.

Своїм змістом думи подібні до історичних пісень, які теж зображують тяжкий шлях нашої Вітчизни у боротьбі а чужинцями. Тут ті ж герої — переважно відчайдушне й безстрашне запорозьке козацтво. Ось легендарний Байда, мужній і нескорений козацький гетьман, що не піддався на спокуси влади й багатства. Адже найбільше багатство — то вогонь його душі, що палає любов’ю

до рідної землі. Та любов додає йому сили й снаги, допомагає гідно витримати жорстокі тортури й мученицьку смерть. В уяві народу Байда — казковий богатир, здатний не тільки з честю вистояти в моральному двобої з ворогом, а й помститися за народні кривди.

До улюблених героїв нашого народу належить і славний гетьман Богдан Хмельницький, возвеличений у багатьох думах та піснях: Чи не той то хміль, Що коло тинів в’ється?.. Ой той то Хмельницький, Що з ляхами б’ється. Хмельницький виступив на історичному терені, щоб захистити уярмлений і знедолений український народ. Він правив Україною так, як самостійний, незалежний від чужинців володар. За це народ і прославив мудрого гетьмана та його сподвижників у піснях «Ой Богдане, батьку Хмелю», «Гей, не дивуйте, добрії люди», «Ой з-за гори чорна хмара» і в багатьох інших. Гей, ну, козаки! Гей, ну у скоки Та заберімося в боки! Загнали панів геть аж за Віслу, Не вернуться і в три роки. Проте не завжди народ оспівував лише перемоги козацтва. Усього бувало в нашій історії, нерідко траплялися поразки і смерть героїв. Сумним плачем за полеглим відважним лицарем звучить пісня «Ой Морозе, Морозенку». Нерівними були сили в цій жорстокій битві з ворогом, та «ні один козак не здався живим у неволю». Може, саме тому й вирвали татари хоробре Морозенкове серце, що в ньому жила його люба Україна? її дорогий образ освітлює останні хвилини

життя героя:

Поставили Морозенка На Савур-могилу: «Дивись тепер, Морозенку, На свою Україну». Та все ж крізь плач і стогін звучить у народних піснях свята надія на відродження рідної Вітчизни:

А ми ж тую червону калину, Гей, гей, та піднімемо; А ми ж свою славну Україну, Гей, гей, та розвеселимо! Ті пісні та думи вже цілі століття живуть на українській землі, бентежачи душі нащадків славного козацтва.

У них оживають трагічні й героїчні сторінки нашої історії. Гордістю сповнюється серце українця, що веде свій рід від такого міцного кореня. А може, пече душу й сором за власну жалюгідність? Може, час уже замислитися: чиїх батьків ми діти? Хіба такими безпорадними уявляли нас славні предки? Чи в надійних руках сучасне і майбутнє страдниці України? Задумайся над цим, дорогий мій сучаснику!


Загрузка...



Схожі твори: