Головна Головна -> Твори -> Навала

Навала



Субота починалася як звичайно. Мене ніяк не відпускало Ліжко. А засмічена за тиждень Кімната не давала мені спокою своїм набридливим, як комариний писк, дзижчанням: “Наз-з-з-заре! З-з-з-змилуйся… З-з-з-змилосердися. Поприбирай з-з-з-з мене усі ці відходи своїх з-з-з-забавок і з-з-з-знущань наді мною!”

Як воно мені набридло! Навіть заставило зіскочити з ліжка. Я торкнувся ногами підлоги – і не повірив своїм очам: сміття як сміття (папірців, одягу, стружки від олівців, поламаних ручок, фломастерів…) не було: замість цього усюди кишіло якимись чудернацькими істотами, які ніби “Новапаситу” об’їлися, і не давали мені можливості рухатися… Та що це?! Вони ліниво, але повзучо забиралися на мене, скуйовдили волосся, знов звалювали мене усією своєю масою на ліжко. Волав я… Дзижчала кімната (тепер я її розумію)…

– Хто ви?! Відпусті-і-іть. А-а-а-а! – не піддавався я, розкидаючи руками й ногами в усібіч.

– З-з-з-забери з-з-з мене цю гидоту, – наказувала Кімната.

А Ліжко?! Воно, безсовісне, змовившись з подушками і ковдрою, допомагало цілій навалі подолати мене. І якби не мама, то хтозна чим би усе закінчилося. Це вона допомогла мені вийти з побоїща достойно. І знаєте, що то за істоти мною опанували?! Не повірите. Такі всім знайомі Лінюшки. Ось так.


Загрузка...



Схожі твори: