Головна Головна -> Твори -> Ідея служіння митця народові у творчості Лесі Українки

Ідея служіння митця народові у творчості Лесі Українки



Для кожного справжнього письменника дуже важливим є чітке визначення свого ставлення до суспільного життя і свого місця у визвольній боротьбі. Пригадаймо Т. Шевченка, 1. Франка, П. Грабовського, їх твори і знайдемо чимало доказів цього. Так, 1. Франко у поезії “Декадент” писав: “Я син народа, що вгору йде, хоч був запертий в льох, мій поклик: праця, щастя і свобода”. П. А. Грабовський, ніби перегукуючись з Т. Шевченком та 1. Франком, гордо заявляв: “Я не співець чудовної природи…’*, бо “з ума не йдуть знедолені народи, —їм я віддав усі чуття мої”. До когорти письменників-борців належала й геніальна українська поетеса Леся Українка.

Є серед творів Лесі Українки невеличкий етюд про метелика, де розповідається, як маленьке створіння, що народилося у темнім льоху, вперше у своєму житті побачивши світло, вперто прагнуло наблизитися до нього і загинуло, влетівши у пломінь. Коли хтось із товариства, котре сиділо за столом і спостерігало змагання метелика зі світлом, зауважив: “Дурному дурна і смерть”, — почувся голос “А хіба розумніша була б його смерть, якби він навіки загинув у темнім льосі? Те світло спалило його, але він рвався на простір. Він шукав світла!”

Оце поривання до світла, непримиренність до животіння, байдужості були властиві і Лесі Українці, яка, обравши тернистий шлях поета, хотіла бачити пісні свої пломеніючими, слова — зброєю іскристою. Вона їм не раз наказувала: “Палайте чи паліть, та не в’яліть!”

Поетичним маніфестом письменниці, її мистецьким кредо став вірш “Слово, чому ти не твердая криця…”:

Зброє моя, послужи воякам

Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

У першій строфі цієї поезії письменниця звертається до слова, яке повинне піднімати народ на боротьбу, а, отже, “знімати вражі голови з плеч”.

Наступна строфа — це по суті аналіз своєї письменницької, громадянської позиції. Поетеса ніколи не видобувала фальшивих нот із своєї ліри, для битви з ворогом гартувала слово кров’ю власного серця:

Ти, моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова,

Тільки ж ти кров з мого серця проллєш.

Вражого ж серця клинком не проб’єш…

Поетеса переконана в тому, що художнє слово стає міцною зброєю лише тоді, коли його візьмуть дужі месники, задля яких вона і гартує цю свою “зброю іскристу”. Ця поезія відзначається музикальністю. Я.Степовий написав романс “Слово, чому ти не твердая криця”.

В своїй ранній поезії “Співець” Л.Українка запевняє читачів у тому, що ніякі сили не примусять її відмовитись від патріотичного обов’язку — служити своїй батьківщині й рідному народові. Юна поетеса усвідомлювала: поетичний шлях тяжкий, і здолати його одній важко — такі роздуми і почуття пронизують вірш “Мій шлях”.

Самій недовго збитися з путі,

Та трудно з неї збитись ву гурті.

Леся мріє своїм словом збудити народ до боротьби за волю, за правду, знає, що в цій борні може загинути багато борців, серед них і вона:

Хай я загину, та хай сяє мило

Над людьми сонцем правда і надія!

В поезії “У чорную хмару зібралася туга моя …” авторка постає ніжною, стійкою, мужньою. Всі почуття, які пережила — від невимовної туги до гіркого ридання, — не зломили її, “до землі не прибили”, а, навпаки, загартували волю і серце, зродили буряний мотив боротьби:

…Я вийду сама проти бурі

І стану, — поміряєм силу!

Твори поета, уточнює Леся Українка у вірші “Поет підчас облоги”, подібно до життя, мають бути всеосяжними, різноманітними, спів поета повинен будити від сну, служити загальнонародній боротьбі за свободу.

Леся Українка добре знала з історії світової і вітчизняної літератури, із власного досвіду, що часто доля була   жорстокою  до справжніх  поетів:  італійський  поет Данте був вигнаний із своєї країни; англієць Байрон помер у Греції; Пушкін, Лермонтов, Шевченко, Грабовський фізично знищені царизмом. Поетеса часто писала на цю

тему.

Зокрема у вірші “На столітній ювілей української літератури, присвяченому І.Котляревському, вона так висловлюється про долю поетів-борців:

Ніхто їх не брав під свою оборону,

Ніхто не спускався з найвищого трону.

Щоб їм уділяти хвали.

Чоло не вінчали лавровії віти.

Тернів не скрашали ні злото, ні квіти,

Страждали співці в самоті.

Та будучи вірною девізові: “Тільки в боротьбі життя і щастя, — Леся Українка слідом за Т.Шевченком і М.Некрасовим, разом з І.Франком і П. Грабовським проголосила: “Не поет, хто забуває про страшні народні рани…

“Хто вам сказав, що я слабка… — останній ліричний вірш тяжкохворої Лесі Українки. Зміст його свідчить про незламність поетеси і її віру в безсмертя поетичного слова:

Хто вам сказав, що я слабка,

що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

чи пісня й думка кволі?

Звернімося ще до одного вірша — “Зоря поезії”, в якому поетеса проголошує своє естетичне кредо.

Вона мала право сказати про свою поезію: “Зоре моя! в тебе світло повік буде ясне”. Бо людина, яка обрала для боротьби з ненависним ворогом гострий кинджал, тобто слово-зброю, не могла не запалити у серцях прийдешніх поколінь вогонь любові до свободи, ненависті до тиранії.

Я твердо переконана, що життєвий і творчий шлях великої поетеси став взірцем для багатьох поколінь.


Загрузка...



Схожі твори: