Головна Головна -> Твори -> Мажор і мінор у повісті Миколи Хвильового “Іван Іванович”

Мажор і мінор у повісті Миколи Хвильового “Іван Іванович”



Сатирична повість “Іван Іванович” з’явилася вперше в журналі “Літературний ярмарок” у 1929 році. Епіграфом до твору послужили слова Миколи Гоголя, де йдеться про прагнення митців “викопувати” для своїх творів персонажів із глухих, нічим не примітних місць, зображувати бідність і недосконалість життя. І ось Микола Хвильовий знайшов ту “глуш” і той “закуток”, які, на його думку, можуть стати предметом зображення у повісті.
Головний герой твору був виграний за “вольтер’янство” з третього курсу юридичного факультету, тож він мав майже вишу освіту. Жив він у нагірній частині “від голови до п’ят революційного” міста на вулиці Томаса Мора. Закутком цей район назвати важко: скрізь асфальт, клумби, по дорозі пролітають автомобілі. Скрізь панує порядок у “новій революційній інтерпретації”. Сім’я Івана Івановича творить “новий комуністичний побут”, як говорить голова родини. Але у цьому “новому” побуті залишається це досить багато старого і далекого від ідеалів комунізму. Бо коли дружина Івана Івановича – товаришка Галакта (Марфа Галактіонівна) читає Леніна і Маркса, її рука тягнеться за Мопассаном. У родині є син Май і донька Фіалка.
Окрім того, є гувернантка – мадемуазель Люсі й куховарка Явдоха.
Іван Іванович має партійну кличку Жан. Він заробляє на життя у тресті, але на 250 карбованців прожити важко, тож доводиться йому писати до місцевої преси. Ця людина має надуте черево, ходить у дорогих костюмах, має репутацію гарного робітника і зразкового партійця, він прагне “бути зразком для інших і особливо для несвідомої партійної маси”. Для цього товариш Жан регулярно сплачує членські з внески, що становить 2 % від його заробітку, у різні організації: він і член “Друга дітей”, і член “Повітрофлоту” та “Доброхїму”, а також член клубу політкаторжан і профспілки і т. д. і т. п. Навряд чи знайдеться хтось, хто в цьому сенсі міг би позмагатися з Іваном Івановичем, тут дійсно він “не має собі-рівних”. Герой часто розпалюється у дискусіях з приводу побудови соціалізму, бо він сам не радий, що має “такий палкий характер і таку більшовицько-витриману натуру”.
Іван Іванович – це той, хто не може “спокійно реагувати на партійне виродження”, але не помічає того, що це “виродження” торкнулося і його сім’ї.
До Марфи Галактіонівни час від часу навідується друг дому Методій Кирилович і вони разом розв’язують “головне питання”. Хоча Іван Іванович має чотири кімнати, його кухарка спить у коридорі, при цьому господар любить похвалитися своїм “почуттям пролетарської норми”. Товариш Жан користується меблями, конфіскованими у якогось поміщика, а отже, сам стає схожим на нього. Герой наділений “рішучим темпераментом”, він не любить “сентиментальничати”, дуже “скромний” і “чесний”, але все це лише на свою користь. Діти в родині виховується француженкою-гувернанткою, як це бувало при царизмі, тому розмовляють лише по-французьки, не знаючи рідної мови.
А замість казок, які виховують ідеалістів, діти слухають “соцвихівні оповідання”. Цікавим штрихом до портрету Жана і Галакти є їхнє “передягання” перед походом до ячейки. У цей день вони одягалися в старе вбрання, тоді як мали достатньо дорогих речей. Ніжно-білі пальці Івана Івановича, така ж білосніжна хустинка видавали, що він далекий від пролетаріату. Промови на дискусіях не вирізнялися особливим інтелектуальним рівнем, а кожна нова думка, кожне заперечення (наприклад, доповідь товариша Лайнера) сприймалися в штики.
Кар’єра Івана Івановича закінчилася трагічно. Він був “вичищений” не лише з бюро, йому запропонували “вийти з партії”. Винахідник електричної мухобійки Іван Іванович так і не зміг зрозуміти своєї провини. Мажор його життя змінився мінором не лише тому, що ставлення господаря до куховарки Явдохи було не товариське, а барське, а й тому, що в кожному слові Івана Івановича відчувалася фальш, пристосуванство, невпевненість. Тому фінал повісті М. Хвильового є цілком логічним.


Загрузка...



Схожі твори: