Головна Головна -> Твори -> Тема війни в російській літературі

Тема війни в російській літературі



уже часто, вітаючи своїх друзів або родичів, ми бажаємо їм мирного неба над головою. Ми не хочемо, щоб їх сім’ї зазнали важким випробуванням війни. Війна! Ці п’ять букв несуть за собою море крові, сліз, страждання, а головне, смерть дорогих нашому серцю людей. На нашій планеті війни йшли завжди. Завжди серця людей переповнювала біль втрати. Звідусіль, де йде війна, чути стогони матерів, плач дітей і оглушливі вибухи, які розривають наші душі і серця. До нашого великого щастя, ми знаємо про війну лише з художніх фільмів і літературних творів.

Чимало випробувань випало на долю війною нашої країни.

На початку XIX століття Росію потрясла Вітчизняна війна 1812 року. Патріотичний дух російського народу показав Л. М. Толстой у своєму романі-епопеї “Війна і мир”. Партизанська війна, Бородінський бій – все це і багато іншого постає перед нами навіч. Ми стаємо свідками страшних буднів війни. Толстой оповідає про те, що для багатьох війна стала звичайнісіньким ділом. Вони (наприклад, Тушин) здійснюють героїчні подвиги на полях битв, але самі цього не помічають. Для них війна – це робота, яку вони повинні сумлінно виконати.

Але війна може стати звичайною справою не тільки на полях битв. Ціле місто може звикнутися з думкою про війну і продовжувати жити, змирюся з нею. Таким містом в 1855 році був Севастополь. Про важких місцях оборони Севастополя оповідає Л. М. Толстой у своїх “Севастопольських оповіданнях”. Тут особливо достовірно описуються події, що відбуваються, так як Толстой є їх очевидцем. І після того, що він бачив і чув у місті, повному крові й болю, він поставив перед собою певну мету – розповісти своєму читачеві тільки правду – і нічого, крім правди.

Бомбардування міста не припинялася. Потрібні були нові і нові укріплення. Матроси, солдати трудилися під снігом, дощем, напівголодні, напівроздягнуті, але вони все одно працювали. І тут всіх просто вражає мужність їх духу, сила волі, величезний патріотизм. Разом з ними в цьому місті жили їхні дружини, матері, діти. Вони настільки звиклися з обстановкою в місті, що вже не звертали уваги ні на постріли, ні на вибухи. Дуже часто вони приносили обіди своїм чоловікам прямо в бастіони, і один снаряд нерідко міг знищити всю родину. Толстой нам показує, що найстрашніше на війні відбувається в госпіталі: “Ви побачите там докторів із закривавленими по лікті руками … зайнятих близько ліжка, на якій, з відкритими очима і кажучи, як у маренні, безглузді, іноді прості і зворушливі слова, лежить поранений під впливом хлороформу “. Війна для Толстого – це бруд, біль, насильство, які б цілі вона ні переслідувала: “… побачите війну не в правильному, красивому і блискучому строї, з музикою і барабанним боєм, із прапорами і гарцюють генералами, а побачите війну в цьому її вираженні – в крові, в стражданнях, у смерті … ”

Геройська оборона Севастополя в 1854-1855 роках ще раз показує всім, як сильно російський народ любить свою Батьківщину і як сміливо стає на її захист. Не шкодуючи сил, застосовуючи будь-які засоби, він (російський народ) не дає ворогові захопити рідну землю.

У 1941-1942 роках оборона Севастополя повториться. Але це буде вже інша Велика Вітчизняна війна – 1941 – 1945 років. У цій війні з фашизмом радянський народ досконалі інст шитий незвичайний подвиг, про який ми будемо пам’ятати завжди. М. Шолохов, К. Симонов, Б. Васильєв та багато інших письменників присвятили свої твори подіям Великої Вітчизняної війни. Це важкий час характерний також тим, що в лавах Червоної Армії нарівні з чоловіками билися жінки. І навіть те, що вони є представниками слабкої статі, не зупинило їх. Вони боролися зі страхом всередині себе і здійснювали такі героїчні вчинки, які, здавалося, жінкам зовсім невластиві. Саме про таких жінок ми дізнаємося зі сторінок повісті Б. Васильєва “А зорі тут тихі …”. П’ять дівчат і їх бойовий командир Ф. Басков опиняються на Синюхин пасмі з шістнадцятьма фашистами, які направляються на залізницю, абсолютно впевнені в тому, що про хід їх операції ніхто не знає. У скрутному становищі опинилися наші бійці: відступати не можна, а залишитися, так німці їх як насіння слузгают. Але виходу немає! За спиною Батьківщина! І ось ці дівчата роблять безстрашний подвиг. Ціною свого життя вони зупиняють противника і не дають йому здійснити його жахливі плани. А який безтурботним було життя цих дівчат до війни?! Вони вчилися, працювали, раділи життю. І раптом! Літаки, танки, гармати, постріли, крики, зойки … Але вони не зламалися й віддали для перемоги найдорожче, що у них було, – життя. Вони віддали життя за Батьківщину.

Але на землі існує громадянська війна, на якій людина може віддати життя, так і не дізнавшись за що. 1918 рік. Росія. Брат убиває брата, батько – сина, син – батька. Все перемішується у вогні злоби, все знецінюється: любов, спорідненість, людське життя. М. Цвєтаєва пише:

Брати, ось вона Ставка крайня! Третій рік вже Авель з Каїном б’ється …

Люди стають зброєю в руках влади. Розбиваючись на два табори, друзі стають ворогами, рідні – назавжди чужими. Про це лихоліття оповідають І. Бабель, О. Фадєєв і багато інших.

І. Бабель служив у лавах Першої Кінної армії Будьонного. Там він вів свій щоденник, який згодом перетворився на знамените зараз твір “Кінармія”. В оповіданнях “Кінармії” говориться про людину, який виявився у вогні Громадянської війни. Головний герой Л ютів оповідає нам про окремих епізодах походу Першої Кінної армії Будьонного, яка славилася своїми перемогами. Але на сторінках розповідей ми не відчуваємо переможного духу. Ми бачимо жорстокість червоноармійців, їх холоднокровно і байдужість. Вони без найменшого коливання можуть вбити старого єврея, але, що найжахливіше, вони можуть добити свого пораненого товариша, ні секунди не вагаючись. Але заради чого все це? Відповідь на це питання у І. Бабеля не дано. Він залишає за своїм читачем право розмірковувати.

Тема війни в російській літературі була і залишається актуальною. Письменники намагаються донести до читачів всю правду, яка б вона не була.

Зі сторінок їхніх творів ми дізнаємося про те, що війна не тільки радість перемог і гіркоту поразок, а війна – це суворі будні, наповнені кров’ю, болем, насильством. Пам’ять про ці дні буде жити в нашій пам’яті вічно. Може бути, настане той день, коли на землі вщухнуть стогін і плач матерів, залпи і постріли, коли наша земля зустріне день без війни!


Загрузка...



Схожі твори: