Головна Головна -> Твори -> Романтичні поеми «Кавказький полонений» і «Цигани»

Романтичні поеми «Кавказький полонений» і «Цигани»



Олександр Сергійович Пушкін – геніальний поет, який створив ряд чудових віршованих творів. В юності поет віддав данину романтизму. Завдяки цьому ми можемо тепер насолоджуватися його романтичної лірикою та поемами: “Кавказький полонений”, “Брати розбійники”, “Бахчисарайський фонтан” і “Цигани”.

Яскраві, неприборкані, часом жорстокі й холодні, герої цих поем привертають до себе увагу читачів не тільки своєю незвичністю, але й закономірним появою цих характерів в певну епоху розвитку Росії. Поеми створені за канонами романтизму. Ми не знаємо передісторії героїв. Вони з’явилися нізвідки і через деякий час кануть в нікуди. Всіх їх відрізняє сила характеру, порив до свободи. У минулому у кожного бурхлива і безплідна молодість:

Де бурхливим життям занапастив

Надію, радість і бажання,

І кращих днів спогад

У зів’ялій серце уклав.

Герой поеми “Кавказький бранець” жорстоко розчарований. Він відправився на Кавказ – край сильних і волелюбних людей – знайти таку бажану і необхідну йому свободу духу, а потрапив у полон:

Свобода! Він однією тебе

Ще шукав в пустельному світі.

Страстями почуття поламав.

Охолодев до мрій і лірі …

Сталося … метою надії

Чи не зріт він в світі нічого … Він ро …

І жадає сіни гробової.

Виявляється, свобода – це ілюзія, до якої прагнув наш герой. Жага до життя, яку на словах він не цінує, змушує його пристосуватися і до полоні:

Здавалося, полонений безнадійний

До сумної життя звикав.

Тугу неволі, жар бунтівний

В душі глибоко він приховував.

І на чолі його високому

Не змінювалося нічого.

Завдяки любові молодий черкешенки, наш герой отримує можливість знайти свободу. “Ти вільний, – діва говорить, – біжи”. Через нерозділене кохання гине “діва гір”, але, все зрозумівши, наш герой ні сльозинки не упускає. Душа його холодна. Без відповіді.

У поемі “Цигани” ми бачимо подібний характер, але він опрацьований автором більш ретельно, детально. Алеко залишає свій світ, “переслідуваний законом”. Йому здається, що він знаходить спокій і щастя в циганському таборі, серед вільного народу, не пов’язаного узами, а лише почуттями:

Подібно пташці безтурботним,

І він, вигнанець перелітний.

Гнізда надійного не знав

І ні до чого не звикав …

Але Алеко лише попутник їх. Він зовсім інший. Прийшовши з іншого світу, він приносить із собою і його закони. Як пересторога, звучать слова автора:

Але Боже! як грали пристрасті

Його слухняною душею!

Розповідаючи Земфірі про своє минуле, Алеко з презирством говорить про той світ, який покинув:

Там люди, в купах за огорожею,

Не дихають ранкової прохолодою.

Ні весняні запахом луків;

Любові соромляться, думки гонять.

Торгують волею своєї,

Глави своїх божків хилять

І просять грошей та ланцюгів.

Алеко готовий вічно ділити “дозвілля і добровільне вигнання” з коханою. Він задоволений своїм новим життям, зовні розділяючи з циганами їх побут. Але герой не може до кінця прийняти законів вільного народу. За словами старого цигана:

Він “любить гірко і важко …

А серце жіночежартома “.

У відповідь на розповідь старого про своє життя Алеко дивується, що той не вбив свою невірну дружину. Алеко не зрозумілі слова цигана: “Хто в силах утримати любов?” Він грізно відповідає: “Я не такий!” Алеко готовий битися за свою любов або хоча б помстою втішитися. Прийшовши до циган, він не змінюється. Волелюбний народ відкидає Алеко з його жорстокістю:

Залиш нас, горда людина!

Ми дикі, нема в нас законів;

Ми не терзає, не стратив

Не потрібно крові нам і стогонів,

Але жити з убивцею не хочемо …

Сильні і волелюбні, цигани так само милосердні, як і мудрі. Вони розуміють Алеко:

Ти для себе лише хочеш волі …

Герої поем Пушкіна, бунтівні духом і суперечливі, холодні і втомлені від життя, знайдуть своє продовження в образі Євгенія Онєгіна.

Дещо інший відтінок отримають вони в творчості Михайла Юрійовича Лермонтова.





Схожі твори: