Головна Головна -> Твори -> Цикл Гейне «Книга пісень»

Цикл Гейне «Книга пісень»



«Де співають – залишайся жити: злії люди не знають пісень». Пісні кохання Генріха Гейне. «Де співають – залишайся жити: злії люди не знають пісень», – написав якийсь великий німецький поет Генріх Гейне. Його поезією захоплювалися у Європі, Росії і Америці – багатьом людям Гейне відкрив красу німецької мови, німецької літератури і мистецтва. Вірші Гейне перекладали, їх поклали на музику ошатні композитори. Сьогодні це перлини світового музичного мистецтва. Єврейський хлопчик з Дюсельдорфа, Гейне почав писати вірші у 12 році коли його романтичні почуття були збуджені розповідями француза Ле Граші про перемоги Наполеона і штурм Бастилії. Так у його маленькому серці оселилася любов до волі. Батьки бажали зробити з хлопця банкіра, пізніше юриста, натомість в його житті трапилося перше кохання до кузини, дочки дядька Соломона, Амалії. Вона, Амалія, стала музою перших віршів молодого поета. Здобувши перше признання як поет, Гейне їде до Парижа, який був у ті роки осередком кумирів світової літератури. Він зустрівся з Бальзаком, Мюссе, Жорж Санд, Шопеном.

 Тут Гейне одружився з чарівною квіткаркою, і тут важко захворів. Гейне залишив по собі могутню поезію, сповнену добра і людяності, простоти і музики, написану із вишуканим смаком.

Цикл Гейне «Книга пісень» – плід десяти років праці над віршами, які відомі разили всі зміни настрою закоханої людини, усю любов поета до чарів німецької природи. У його віршах, які так легко покласти на музику, використано обрані, характерні романтичній поезії: тут і романтична природа, і квіти, і солов’ї, і видіння, і морська стихія, східні мотиви…

  • На крилах пісні полину
  • З тобою в далину,
  • На Гангову долину,
  • В країну чарівну.
  • Сади червоноквітні
  • Там в місячнім світлі цвітуть,
  • Там лотоси привітні
  • Сестричку милу ждуть.

Кохання у Гейне нерозривно пов’язане із стражданням, із самотнім житгим, із песимістичним сприйняттям світу. Це цілком у дусі романтизму, представники якого оспівують нещасливе кохання.

  • З пісень моїх плине отрута,
  • Інакших не знаю я,
  • Бо в серці у мене змії
  • І ти, кохана моя.

Улюблена квітка, не раз оспівана Гейне – лотос, священний символ кохання на Сході. Поет присвятив їй рядки вірша «Боїться квітка лотос…».

  • Коли ж коханок місяць
  • Промінням розбудить її,
  • – Назустріч йому розтуляє
  • Вона пелюстки свої…

Один з найвідоміших у світі віршів Гейне став народною піснею – це «Лоролея», поетичний переказ давньої німецької легенди про золотоволосу дівчину-русалку, яка співала на скелі Лурлей. Її чарівний спів зачаровував рибалок, які гинули у вирі Рейну.

  • Юнака і човник, знаю,
  • Накриє хвилями Рейн;
  • І кожний життя втрачає
  • Від співу Лорелей…

У першому циклі – «Страждання юності» – Гейне використав весь арсенал поета-романтика – таємничі містичні персонажі, сили пекла, мерці, які оживають, контрасти почуттів. Він, як і інші німецькі романтики не створював новий у своїй уяві, але знаходив   натхнення в існуючому світі – навколишніх  річках, деревах.

  • Хочу я податись в гори,
  • Де хати на кручах мріють,
  • Де зітхають вільно груди
  • І вітри на волі віють…

Другий цикл – «Ліричне інтермеццо» – процес примирення Поета-романтика  її життям, його негараздами і втратами. Це печаль за коханою жінкою. У третьому циклі образ коханої жінки змінюється образом Батьківщини – втраченої, поверненої. Цикл так і названий – «Повернення на Батьківщину». Ліричний поет повертається у рідний край, за його плечима страждання життя.

 Останній цикл збірки названий «Північне море» – гімн чарівній німецькій природі, написаний незвичним для німців того часу верлібром, який найкраще передавав шепіт та ритм морських хвиль, що напливають і відходять від берега. Це цілковита єдність із всесвітом, без почуттів, страждань, мудрування. Третій цикл – гімн людині-філософу, яка нарешті зрозуміла сенс життя, здобула віру у майбутнє щастя людства.

  • Садівника годує лопата
  • Злидень клюкою стука…
  • А я стрижу дукати
  • З любовної пісні звука…

Гейне створив у своїх «Піснях» образ нового героя – дещо романтичного, «що саркастичного та насмішкуватого – але такого привабливого у своїй відкритості, своїй відвертій людськості. Сам Гейне називав себе «останнім романим принцем» своєї «неромантичної епохи». Та для наступних поколінь своїх читачів він залишився натхненним співцем Кохання і Німеччини, співцем найвиищих людських почуттів.

 





Схожі твори: