Головна Головна -> Твори -> Поема «Демон»

Поема «Демон»



В поемі “Демон” Лермонтов втілив свій тіраноборческій пафос. Бог у його поемі – це найсильніший з усіх тиранів світу, а Демон – ворог цього тирана. У поняття добра і зла Лермонтов вкладав сенс, протилежний тому, який вони мають у традиційної християнської моралі, де “добро” означає покірність “доброму” Богу, а “зло” – непокора йому.

Але якщо Бог недобрий, то поняття добра і зла змінюють свій сенс, набувають сенсу протилежний тому, який вони мають у традиційної християнської моралі, де “добро” означає покірність “доброму” Богу, а “зло” – непокора йому. Автор і його Демон не заперечують добро, але добро для них інше. За християнської моралі подвиг чесноти в покорі, для Лермонтова – в боротьбі, а покірність і смиренність – зло. Лермонтов показує, що не Демон, а Бог – винуватець зла. І самим жорстоким обвинуваченням проти творця є земля:

Де злочину лише так страти.

Де пристрасті дрібної тільки жити.

Де не вміють без боязні

Ні ненавидіти, ні любити.

Бог незримо присутня в поемі, він дійова особа, хоча й ефемерне. Про нього постійно говорять, згадують, звинувачують у злочинах, скоєних на землі, так як він створив злочинців:

… Всесильний Бог,

Ти знати про майбутнє міг,

Навіщо ж створив мене?

Азраїл, як і Демон, – вигнанець, “істота сильне, але переможене”. Він покараний не за бунт, а тільки за “миттєвий ремствування”. Йому було нудно одному (так як був створений раніше людей). Він дорікнув Бога в цьому й був покараний. Так оповідає Азраїл про себе:

Я пережив зірку свою;

Як дим розсипалася вона.

Рукою творця роздроблена;

Але смерті вірною на краю.

Дивлячись на загиблий світ,

Я жив один, забутий і сир.

Демон же покараний не лише за ремствування: тут серйозніша – за бунт. І його покарання страшніше, витонченішими, ніж покарання Азраїл. Бог спопелив страшним прокляттям душу Демона, зробивши її холодною, мертвою. Він не тільки вигнав з раю, але й спустошили його душу. Але й цього мало. Всесильний деспот поклав на Демона відповідальність за зло світу. З волі Бога Демон “пече печаткою фатальною” все, до чого ні доторкається, він знаряддя зла. У цьому страшна трагедія героя Лермонтова.

Помчавале куди?

Навіщо? Не знаю,колишніми друзями

Я був відкинутий, як Едем,

Світ для мене став глухий і німий …

Любов, що спалахнула в душі Демона, означає для нього відродження. Танцюючий Тамара оживила “німий душі його пустелю”.

І знову постігнул він святиню:

Любові, добра і краси.

У відродженої душі прокинулися мрії, забуті почуття. Демон хотів, щоб душа його жила, відгукувалася на враження життя і могла спілкуватися з іншого, рідною душею, відчувати великі людські почуття. Жити! Відчувши любов до Тамари, Демон відчув любов до всього живого, потребу творити добро, захоплюватися красою світу – усе, чого позбавив його “злий” Бог.

Він милувавсяі мрії

Про старе щастя ланцюгом довгою,

Як ніби за зіркою зірка,

Перед ним Котилися тоді.

Відчувши вперше “тугу кохання”, Демон плаче.

По сьогодні біля келії тій

Наскрізь пропалений видно камінь

Сльозою жарко, як полум’я,

Нелюдською сльозою.

Що ж так привернуло Демона в Тамарі? Вона не просто красуня, цього було б замало для кохання. Він відчув у ній душу, здатну зрозуміти його. Хвилювали Тамару думка про “долю рабині” була протестом проти цієї долі, і цей бунт відчув у ній Демон. Саме на таку душу, “повну гордині”, і міг накласти свою печатку Демон. Тільки до дівчини, в характері якої були закладені риси бунтівного, міг звернутися він зі словами:

Залиш ж колишні бажання

І жалюгідний світ його долю;

Пучину гордого познан’я

Натомість відкрию я тобі.

Між героями існує деяка спорідненість характерів.

Філософська поема “Демон” в той же час і психологічна. У ній закладено і величезний соціальний зміст. Герой поеми носить у собі риси живих людей, сучасників поета. Передові люди 30-х років XIX століття пристрасно шукали істину, різко критикували самодержавно-кріпосницьку дійсність з її рабством, жорстокістю, деспотизмом. Але вони не знали, де знайти правду. Виросли і виховані в кріпосницької країні, вони були і самі багато в чому отруєні її вадами.

Риси самотніх страждальців-бунтарів Лермонтов і відобразив в образі Демона. Це бунтівник без позитивної програми, гордий і відважний бунтівник, обурений несправедливістю законів Всесвіту, але не знає, що цим законам протиставити. Демон рветься до людей і зневажає їх. Одну хвилину своїх “невизнаних мук” він ставить вище “тяжких поневірянь, праць і бід натовпу людський”. Демон не може звільнитися від отрути його зла, і не винен в ньому.

Але Демон так же образ символічний. Він – образ ломки старого світу, краху старих понять добра і зла. Поет відобразив у ньому дух критики і революційного заперечення. “Дух критики, – писав Герцен, аналізуючи образ Демона, – викликаний не з пекла, не з планет, а з власних грудей, і йому нікуди зникнути”.

Символічний образ Демона розкрив Бєлінський. “Демон, – писав він, – заперечує для затвердження, руйнує для творення …” Свою працю Лермонтов не закінчив. На рубежі 40-х років для поета наступив новий творчий етап. Зі світу туги і безнадійних блукань він вийшов до пошуків позитивного героя, від заперечення – до затвердження, від Демона – до Мцирі. Бєлінський назвав Мцирі улюблених ідеалом Лермонтова.


Загрузка...



Схожі твори: