Головна Головна -> Твори -> Традиції російської класики у творчості І. Буніна

Традиції російської класики у творчості І. Буніна



Початок XX століття увійшло в історію як час грандіозних історичних і культурних потрясінь, період надій і розчарувань-За словами М. Бердяєва, ця епоха поєднала в собі “почуття заходу і загибелі з почуттям сходу і з надією на перетворення життя”. Спільним для всіх було відчуття зжитого існував порядку речей. Уявлення про однозначних закономірності, про абсолютну передбачуваності людського життя і реальної можливості пояснити дійсність виявилися неспроможними. Цим визначався напружений пошук нової системи цінностей, до якого активно включилася література рубежу століть і початку XX століття. Соціальна динаміка зумовила напружено драматичне переживання дійсності в мистецтві. З початку нового століття література стає полем змагання різних напрямків, які шукали власні відповіді на поставлені раніше питання. Для свідомості людей було характерне не тільки заперечення недосконалою дійсності, але й наростаючи сумнівів у можливості близького оновлення. Цим визначається посилення катастрофічних настроїв в літературі. Трагічна передчуття, похмурий погляд на перспективи людини відображені в прозі І. Буніна. Письменник звертався до складних моральним філософським проблеми.

Своїм вчителем письменник вважав Л. Толстого, який вплинув на трактування деяких тем. І. Бунін захоплювався свого часу толстовської теорією непротивлення злу насильством. Герой повісті “Село” Кузьма вірить в ідеал Платона Каратаєва. Але життя змушує засумніватися в можливості його здійснення. Автор наділяє героя власними роздумами і розчаруваннями. І. Буніна притаманний інтерес до всього позамежному і вічного. Саме тому він звертається до теми життя і смерті, порушеної у повісті Толстого “Смерть Івана Ілліча”. У цьому творі смерть зображується як екстремальна ситуація, перед обличчям якої людина оцінює все своє життя. Погоджуючись з Толстим, Бунін йде далі свого вчителя. В оповіданні “Пан із Сан-Франциско” показує безликого американського мільйонера, чиє життя було розписано по дешевим рецептами і пронизана фальшю. Це всього лише погана гра, за якою приховано духовне згасання. Не випадково пан з Сан-Франциско вмирає, здавалося б, у кращі миті життя. Всі його існування ілюзорно, і до нього не приходить каяття. Після смерті мільйонера нічого не змінюється навколо. Бездушна гра продовжується: господар готелю не хоче турбувати постояльців, а на човні, де американець був одним з бажаних пасажирів, тепер ретельно ховають труну з його тілом у трюмі. Ховають і продовжують вести примарну життя. Кораблю з назвою “Атлантида” Бунін надає символічний сенс, роблячи пароплав моделлю світу, що знаходиться на краю прірви в хаосі і тумані, не помічаючи океану зяючої безодні, що загрожує проковтнути корабель-людство, і диявола, що стежить за пароплавом. Складним було ставлення письменника до Ф. Достоєвським. Бунін заперечував його світогляд, але все-таки звертався до проблем, порушених Достоєвським. Найсильніше це виявилося в оповіданні “петельна вуха”. Бунін доводить до крайності характер ідейного злочинця. Відштовхуючись від образу Раскольникова, письменник показує злочин без покарання. Світ, на думку Буніна, досяг межі бездуховності і розпаду. Адам Соколовича іронізує над Достоєвським, стверджуючи, що покаяння – це доля слабких. Одним з учасників дії розповіді є Петербург. Бунін розвиває тему міста кошмарів, міста диявола і “петельна вух”. Настільки похмура картина, намальована письменником, змушує переконатися в тому, що на зміну надіям російської класики приходять безнадія і трагічні передбачення.

За світовідчуттям І. Буніна ближче за всіх був А. Чехов. Це можна пояснити, оскільки у творчості останнього вже відчуваються філософія та психологія XX століття. Чехов передбачає нове століття. Бунін перейняв у свого старшого сучасника інтерес до життя звичайного человекаа не маленького або великого, а середнього. Слідом за Чеховим письменник показує, як засмоктує людей життя в російській глибинці. Оповідання “Чаша життя” написаний в дусі чеховського “Іонич”. Речових світ поглинає героїв, вбиваючи їх мрії. Чарівна й зворушлива Олександра Василівна, головна героїня, чий внутрішній світ наповнений радістю і надією. Але і її життя пройшло без щастя та сенсу. Спроба повернутися до пам’яті юності і весни виявилася безнадійною: нічого виправити героїня вже не встигає. В кінці розповіді виникає образ поїзда, що мчить через всю Росію, де дуже багато що не відбулися людей. Письменник не бачить можливості щось змінити. Єдина цінність, здатна підтримати людину, – це спалах любові. Про це розповідь “Сонячний удар”. Побудований за аналогією з чеховським розповіддю “Дама з собачкою”, він містить внутрішню полеміку з ним. Для Чехова зустріч героїв і відвідайте їх почуття – запорука майбутнього оновлення життя. Для Буніна кохання – це тільки мить, сонячний удар. За ним може не бути змін, але в ньому виправдання усього їхнього життя.

Звернення до творчості І. Буніна дозволяє зрозуміти, як йшов розвиток російської літератури на початку XX століття, як відомим проблем надавалося оригінальне звучання. Ніщо не виникає з порожнечі, а вже тим більше мистецтво. Воно завжди спирається на досягнутий досвід, відкриваючи нові горизонти. Безумовним доказом цього з’явилися твори І. Буніна.


Загрузка...



Схожі твори: