Головна Головна -> Твори -> Філософічність і стильове розмаїття віршів Еліота

Філософічність і стильове розмаїття віршів Еліота



Трагічність і песимізм його творчості. Естетична концепція письменника. Будь-яка книга про сучасну поезію, що видається в Англії чи Америці починається, як правило, з тези про значення творчості Томаса Стерна Еліота (1888-1965), про вагомість його внеску в розвиток світової, і особливо англомовної, поезії XX ст. «Еліот – це світова фігура вражаючих розмірів», – вважає критик Г. Мур. Еліот був передовсім мислителем. Інтелектуальна насиченість поезії (як і пафос його прози) дають підстави приєднувати Еліота до філософської традиції, що тягнеться від Шопенгауера і Ніцше до Шпенглера, з ідеями якого вірш Еліота виявляє безперечну співзвучність. На формування естетичних засад Еліота вплинули ідеї Бредлі, вони збіглися з його прагненням творити об’єктивну поезію, позбавлену ознак авторського «я».

 А також фісософія Бергсона, який вважав, що психічне життя людини складається з певних станів, які неперервно змінюються самі і змінюють одне одного, переходять, він характеризував цей феномен як протяжність, Щ8чна його думку, є сіттю свідомості. У філософії Еліот шукав виходу із хаосу^сучасного світу і висунув тезу про те, що сучасна поезія повинна відображати хаос сучасного світу. Еліот – елітарний поет. На початку своєї творчої кар’єри він говорить про те, що сучасна поезія повинна бути складною, що пов’язане із складністю сприйняття сучасної цивілізації. Складність поезії полягає у фрагментарності, зміщенні часової осі, наявності в одному смисловому контексті різночасових образів, часте використання поетичних символів, насиченість поезії літературними алюзіями, прихованими й відкритими цитатами. Еліот імітує, а не раз і пародіє стелі різних письменників і цілих епох. Його твори написані у манері потоку свідомості, потоку асоціації. Основою стилю письменника стає використання міфопоетики «Замість оповідного методу, ми тепер можемо користуватися методом міфологічним, – вважав Еліот. – Переконаний, що він є кроком до того, щоб знов уможливити існування мистецтва в сучасному світі, кроком до… порядку і форми». Всі згадані вище чинники роблять поезію Еліота інтелектуальною, елітарною, незрозумілою непідготовленому читачеві. Та Еліот і не прагнув до простоти і доступності кожному його творів. Він вважав, що поезія може розвиватися лише тоді, коли існує еліта: «Завжди має бути невеликий авангард людей, чутливих до поезії, що незалежні і випереджують свій час або готові сприйняти новизну скоріше. Розвиток культури не означає, що всі піднімуться на найвищий щабель, це було б рівнозначно тому, щоб примусити всіх іти в ногу. Воно означає підтримання такої еліти, за якою слідує основний, більш пасивний загін читачів, що відстають від неї не більше, ніж на одне покоління».

Усвідомлення кризи старого гуманістичного ідеалу визначило світовідчуття літератури на рубежі століть, це відчуття притаманне і Еліоту. Шукаючи для культури порятунку, Еліот прийшов до релігії, що, можливо, й забезпечило духовність, але позбавило свободи. Мабуть, тому в Еліота не виявилося послідовників, а його модель художнього мислення, етапна і еталонна для модернізму, не знайшла свого продовження у сьогоднішньому дні. Еліот сконструював модель культури, незалежної від об’єктивного часу. Сучасна епоха здавалась йому антиестетичною. Вину за культурну безплідність епохи Еліот покладав на цивілізацію і прогрес.

Про загальне виродження культури під тиском цивілізації говорять його ранні твори «Пісня про кохання Дж. Альфреда Пруфорока» (1917), «Геронтіон» (1920), «Безплідна земля» (1920), «Порожні люди» (1925). Так, в поемі «Безплідна земля» з плетива хрестоматійних і зовсім маловідомих образів Еліот витворює свій міф – про хаос сучасного життя, вульгарність цивілізації і прогресу, про духовну деградацію людини, про девальвацію її почуттів, про занепад культури й крах філософії гуманізму. У цьому апокаліптичному, по суті, міфі існують дві безперечні константи – безплідна, спустошена земля як символ природи й людського духу та впертий пошук відродження, попри всю його неможливість у безплідній землі. Письменника хвилюють проблеми часу і руху, які набувають в його творчості різнобічного висвітлення і втілення, розглядаються як неоднозначні філософські категорії. Багаторічні філософські пошуки Еліота завершуються у «Чотирьох квартетах» (1935-1943). Чотири іпостасі часу, чотири пори року, чотири стихії, чотири періоди людського життя входять в структуру «Квартетів». Людина практикується як віддзеркалення космосу. Ведучою силою упорядкування життя пізній Еліот вважав божественний розум. Ідея вищої сутності втілена у творі. “Життя невіддільне від смерті – така головна думка пізньої поезії Еліота.





Схожі твори: