Головна Головна -> Твори -> Казка й міф у романі Г. Гарсіа Маркеса “Сто років самітності”

Казка й міф у романі Г. Гарсіа Маркеса “Сто років самітності”



На той час, коли роман “Сто років самітності” вийшов першим виданням, його автор прожив на світі без малого сорок важких, неспокійних, часом болісних років. У книзі показана не вся історія країни, а лише найбільш гострі її моменти, характерні не тільки для Колумбії, але й для інших держав Латинської Америки. Габріель Гарсіа Маркес не ставить собі мета відобразити в художній формі історію громадянських війн своєї батьківщини. Трагічна самітність, властивому членам сімейства Буендіа, – це історично сформована національна риса, особливість народу, що живе в країні із частою й різкою зміною кліматичних умов, де напівфеодальні форми експлуатації людини сполучаються з формами розвиненого капіталізму. Самітність – спадкоємна риса, родова ознака сім’ї Буендіа, але ми бачимо, що, хоча члени цієї сім’ї з пелюшок наділені “самотнім видом”, проте замикаються у своїй самітності не відразу, а в результаті різних життєвих обставин. Герої роману, за рідкісними винятками, сильні особистості, наділені життєвою волею, бурхливими страстями й незвичайною енергією.

 

Вся розмаїтість персонажів роману, кожний з яких має свою власну особу, зв’язано художником у єдиний вузол. Так, життєва сила Урсули Ігуаран через сторіччя спалахує в її правнучці Амаранті Урсуле, зближаючи образи цих двох жінок, одна з яких починає рід Буендіа, а інша завершує його. “Сто років самітності” – своєрідна енциклопедія любовного почуття, у якій описані всі його різновиди. У романі грані між фантастичним і реальним стерті. У ньому є й утопія, віднесена автором у доісторичні, напівказкові часи. Чудеса, пророкування, примари, словом, усіляка фантастика є одним з головних компонентів змісту роману. Гуманізм Гарсіа Маркеса активний, виконаний заклику до боротьби. Він твердо знає: найгірше, що може трапитися з людиною, – це втрата мужності, волі, забуття минулого, смиренність перед злом. У цьому справжні народності роману ‘-Сто років самітності”, його життєстверджуюча сила.

 

У романі Габріеля Гарсіа Маркеса “Сто років самітності” є два початки: іронія й казка. Давайте більш докладно зупинимося на другому. Життєдайні води казки обмивають історичну твердінь роману. Вони приносять із собою поезію. Казка просочується в життя сімейства Буендіа. У романі постійно зустрічаються й казкові сюжети, і казково-поетичні образи, асоціації. У всемогутньому Джекові Брауйе просвічує казковий чаклун-перевертень. А в солдатах, викликаних на розправу зі страйкарями, – “багатоголовий дракон”. Є в романі й більше масштабні асоціації. Похмуре місто, батьківщина Фернанди, де по вулицях бродять примари й дзвони тридцяти двох дзвіниць кожного оплакують свою долю, знаходить риси царства цього чарівника. По сторінках роману простягнулися казкові дороги. По них приходять цигани в Макондо, по них від поразки до поразки непереможний полковник Ауреліано, по них у пошуках “найкрасивішої жінки на світі” мандрує Ауреліано Другий.

 

У романі є й добре знайома Габо, “домашня” різновид казкового пророцтва – карткові гадання й пророкування долі. Ці пророцтва поетичні, загадкові, незмінно добрі. Але в них є один недолік – реальна життєва доля, який відає письменник Гарсіа Маркес, складається їм всупереч. Так, Ауреліано Хосе, якому карти наобіцяли довге життя, сімейне щастя, шістьох дітей, замість цього одержав кулю в груди. “Ця куля, мабуть, погано розбиралася в пророкуваннях карт”, – смутно іронізує письменник над загибеллю чергової жертви громадянської війни. У романі є й покладені казці по чині смерть і примари. Але смерть тут аж ніяк не карнавальна, гротескна маска з її обов’язковими атрибутами: черепом, кістяком, косою. Це проста жінка в синім платті. Вона, як у казці, наказує Амаранті шити собі саван, але її, теж як у казці, можна обдурити й затягти шиття на довгі роки. Примари тут також “одомашнені”. Вони персоніфікують каяття совісті (Труженсио Агілар) або родову пам’ять (Хосе Арнадіо під каштаном),

 

У романі присутні й арабські казки з “Тисячі й однієї ночі”. Ці казки приносять цигани, і тільки із циганами вони зв’язані. По своєму походженню казка або дочка міфу, або його молодша сестра, тому в міфологічної табелі про ранги вона коштує на сходинку нижче міфу з його величчю, абсолютністю, універсальністю. Однак між ними існують родинні зв’язки. Міф – “частка людства”. Але на цю назву може претендувати й казка, хоча вона певною мірою обмежена національними рамками.

 

 

 





Схожі твори: