Головна Головна -> Твори -> “На що він руку піднімав …” (1)

“На що він руку піднімав …” (1)



Пушкін і Лермонтов. Ці два імені стоять поруч в російській літературі. Вони сучасники і разом з тим – люди різних поколінь. Пушкін – поет епохи розквіту передової думки, Лермонтов ж сформувався як поет в епоху тиранії і реакції, що настала після повстання декабристів. І все ж є щось, що зближають ці імена. Це люди, які щиро турбувався про долю Батьківщини, люди-борці, пристрасно любили свободу і ненавиділи рабство в усіх його проявах, люди, що стали гордістю і совістю свого народу. Це люди схожою долі.

Олександр Сергійович Пушкін. Це ім’я відоме не тільки в нашій країні, але і у всьому світі. Воно входить в наше життя ще в дитинстві, входить, щоб залишитися назавжди. Вірші Пушкіна володіють чарами: нас хвилюють образи і видіння праці, що складається зі слів, і ми переживаємо один із найщасливіших митей, які даруються людині.

Я в далекому дитинстві мова Росії

За книжці Пушкіна навчав.

Мені в душу вільні, святі

Мрії навіки він вселив.

Пушкін – це краще, що є в кожному з людей. Це доброта і талант, сміливість і мужність, простота і вірність. Читаючи Пушкіна, ми вчимося жити.

29 січня 1837 “сонце нашої поезії зайшло”. Причиною смерті стала дуель між ним і Дантесом. У Пушкіна “стріляв і вбив іноземець, що з’явився” до нас по волі долі “.

Дантес зневажав наші звичаї, мову, все російське. Для нього не було нічого святого, основною метою життя було отримання чинів, нагород, блискучий зліт кар’єри. І хіба міг він зрозуміти “в цієї миті кривавий, на що він руку піднімав”? Стріляючи у Пушкіна, він стріляв у Поезію, стріляв в Росію, стріляв в російський народ, стріляв у все живе і

прекрасне.

Пушкін – геній поетичний, народний. Він був даний світу “на те, щоб довести собою, що таке сам поет …” З його ім’ям пов’язаний розвиток всієї російської культури XIX ст. Від Пушкіна веде відлік сучасна російська літературна мова.

Пушкін для Росії – це початок національної самосвідомості. Пушкін постійно був з народом. Так чому був? Він і зараз з нами. Він із тих, хто робить нас народом і прославляє нас як націю.

Йому не треба ні похвал, ні лестощів,

Йому нудна марнославства круговерть.

Поет в усі вікиневільник честі,

За честь своєї землііде на смерть.

Виповнилося 164 роки з дня загибелі Олександра Сергійовича Пушкіна. Але він не вмер! Пушкін знайшов безсмертя, в душі кожного з нас живуть його дивовижні рядки, його безмежна любов до Вітчизни, віра в добро, красу і справедливість. Мертвим виявився Дантес, а в його особі “весь вищий світ”, який так прагнув смерті поета. І все-таки є щось в цьому світі, що несе відплата за зло. Рідна донька Дантеса страждала душевною хворобою від свідомості, що її батько – вбивця великого Пушкіна.

У суворі і скорботні дні прощання зі своїм національним генієм Росія почула ім’я Лермонтова і запам’ятала його назавжди. Вбивство на дуелі Пушкіна глибоко вразило й схвилювало юного поета:

Загинув Поет!Невільник честі

Пал, обмовлений мовив,

З свинцем у грудях і жадобою помсти,

Поникнувши гордою головою!

Вірш “Смерть поета” написано пером гострим, викриває, воно завдає смертельних ударів ворогам великого поета в особі консервативного кола вельмож, жадібно натовпом стоять біля трону.

“На що він руку піднімав!” – Обурюється Лермонтов. Він, цей чоловік, який

На ловлю щастя і чинів

Закинутий до нас по волі долі.

Чи міг він, “подібний сотням втікачів”, зневажають “землі чужу мову і звичаї”, осмислити, зрозуміти, на що він замахнувся?

Геній Росії, її свобода і слава виявилися-в той самий “мить кривавий” перед дулом пістолета. Але Лермонтов розуміє, що Дантес став лише випадковим виконавцем жорстокого замаху на честь і совість Росії. Він зриває маски брехні і лицемірства і називає всіх винних у смерті поета:

Ви, жадібно натовпом стоять біля трону,

Свободи, Генія і Слави кати!

Таітесь ви під захистом закону,

Перед вами суд і правдавсе мовчи! ..

Бунтівні Лермонтовський рядки сповнені гніву і презирства не тільки до катів генія, але й до світоустрою, їх породила.

Щоб написати такий вірш, потрібно було мати велику сміливість. Лермонтов не побоявся наслідків. Написавши це вірш – обвинувальний акт самодержавству, – він виконав свій людський і громадянський обов’язок. “До нещастя занадто великий проникливості, – писав про нього Герцен, – він додав інше – сміливість багато висловлювати без прикрас і без пощади. Істоти слабкі, ображені ніколи не прощають такий щирості “. Заключні 16 рядків вірша, де містилися слова “І ви не змиєте всій вашій чорною кров’ю / Поета праведну кров!”, Були сприйняті при дворі як “заклик до революції”. Лермонтов був заарештований, почалося політичне справу про “недозволенних віршах”. А в біографічних записках про життя і творчу діяльність Лермонтова звертає на себе увагу неприязне ставлення до нього царя Миколи I. Відомо, що поет був неугодний государю, правителю, який кілька разів висилав його на Кавказ і який перед останньою посиланням Лермонтова з іронією побажав йому “щасливої дороги”.

Передчувати і знати – ці поняття були для Лермонтова рівнозначні. У вірші “Не смійся над моєю пророчою тугою “, яке багато в чому перегукується зі” Смертю Поета “- передчуття, пророцтво і власної швидкої загибелі – в тих же умовах і з тієї ж причини:

… Я знав: удар долі мене не обійде;

Я знав, що голова, улюблена тобою,

З твоїх грудях на плаху перейде;

Я говорив тобі: ні щастя, ні слави

Мені в світі не знайти; настане час кривавий,

І я Падуя, і хитра ворожнеча

З посмішкою очорнити мій недоцветшій геній;

І я загину без сліду

Моїх надій, моїх мук.

Але я без страху чекаю довременний кінець.

Давно пора мені світ побачити новий;

Нехай натовп розтопче мій вінець:

Вінець співака, вінець терновий! ..

Нехай! Я їм не дорожив.

15 липня 1841 поет був убитий на дуелі. Йому було неповних 27 років. Смерть Лермонтова – непоправна втрата для російської літератури. Сучасники Лермонтова сприйняли її як вбивство. Поет з’явився жертвою тієї суспільної атмосфери, якої він був ворожий самим напрямком і пафосом своєї творчості. Творче життя Лермонтова тривала всього 13 років, але за цей час він досяг вершин художньої майстерності і посів одне з визначних місць у російській і світовій літературі.





Схожі твори: