Головна Головна -> Твори -> «Лист до двадцять п’ятого століття»

«Лист до двадцять п’ятого століття»



есь час схоплюючи нитку

Доль, подій,

Жити, думати, відчувати, любити.

Здійснював відкриття.

Б. Пастернак

Здрастуй, дорогий друже. Мені 17 років. Я вчуся в одинадцятому класі звичайної школи. Живу в дивно красивому місці: навколо дрімучі ліси, що дивиться в блакитні води Волги, просторі поля, вкриті барвистим килимом квітів. Безкрайні простори Росії народжують в душі думки про глобальності світу, про безперервне бігу часу.

Я зараз у тому віці, коли хочеться багато осмислити, зрозуміти, дізнатися, і бачу, на жаль, не одну тільки красу, але і війни, міжнаціональні конфлікти, тероризм – все те, чим багатий двадцяте століття.

Мій ровесник! Зв’язок у нас виходить однобокою, а я хочу побільше розповісти тобі про наболілі проблеми свого часу. Можливо, в процесі розповіді я відкрию щось нове для себе, що допоможе мені розібратися в що відбувається, зрозуміти витоки ворожості, яка захлеснула людство наприкінці двадцятого століття.

Найважливішою проблемою для людини протягом усіх століть його існування залишається відсутність світу в ньому самому. Чи не в цьому наша основна трагедія?! В людині завжди борються два начала – добро і зло. Всі здійснювані нами дії не що інше, як компроміс між ними. Ми постійно перебуваємо у стані війни з собою. Кожному рішенням є своя альтернатива, можливо, краща, ніж сама дія, звичка обдумувати свої вчинки характерна для людини. Завдяки твору Достоєвського “Злочин і покарання” ми дізнаємося про душевні муки вбивці, причому Раскольников усвідомлює всю тяжкість скоєного тільки після злочину. Але чому ж злочинність у світі зростає? Невже вбивці не читають класики? Про-сто, мабуть, кожна людина, слідуючи своєму егоїзму, вважає себе не таким, як інші, – незвичайним, а тому для нього не існує моральна межа. Згодом багатьох особистостей проблема незгоди з собою призводить до хвороби, а деяких – до самогубства. То чи варто вважати незгоду людської душі з дійсністю шкідливіше рисою нашої природи? Я думаю, немає. Найбільші уми людства, як, наприклад, Коперник, Лобачевський, не боялися висловлювати свої думки, які не збігаються з існуючими тоді стереотипами. Вони виклали свої ідеї в навчаннях. Так з’явилася геліоцентрична система світу і неевклідова геометрія.

Мир і злагода – поняття ємні. Це і співдружність і братерство народів. В різний час “світ” трактується по-різному. У найдавніші часи під цим поняттям малася на увазі здатність утримувати в страху, і підпорядкуванні є сусідами племена, країни, народи. Так, російський літописець, автор “Повісті временних літ” Нестор пишався Святим Володимиром – миротворцем, вогнем і мечем підпорядкували собі язичницькі племена. Тому з позиції свого часу ми не можемо судити про вірність чи хибності відбуваються задовго до нас подій. Але людина з часом міняється, вбираючи в себе через культуру, мистецтво, традиції нові відомості про світ. Змінюється його погляд на навколишній світ, на вічні цінності. Найбільшою цінністю, вірніше, безцінним даром стала людське життя. Кожна людина неповторна. Він приходить у цей світ, щоб збагатити його. Так, Джон Донн, англійський письменник сімнадцятого століття, писав: “Смерть кожної людини – втрата для мене, тому що я пов’язаний з усім людством”. Знищивши особистість, ми позбавляємо себе відкриттів в науці, мистецтві, техніці.

Мені дуже шкода, що я живу в столітті, в якому насильство і зло стають повсякденністю. Скрізь ми чуємо про війни, терористів, релігійних фанатиків. Останні є найбільшим бичем цивілізації. Будь-яка релігія миролюбні. Вона згуртовує навколо себе людей, вселяє в них добро, надію, віру в майбутнє. Тлумачення релігії на свій лад веде до прояву фанатизму, до нетерпимості інакомислення. Крайнім проявом цього є екстремізм.

Тим не менше люди вже стали розуміти важливість миру і згоди. Шкода тільки, що це розуміння – лише засіб для взаємовигідної політики, розвитку економіки, а людський фактор відступає на другий план.

Століття цивілізації до сих пір не навчили нас тому, що примусом мало чого доб’єшся. Сьогодні багато війни та міжнародні конфлікти виникають через прагнення захопити ринки збуту, придбати владу над територіями з багатими природними ресурсами.

З найдавніших часів сфери діяльності чоловіка і жінки різко розрізнялися. Жінка, виховуючи дітей, виготовляючи домашнє начиння, була носієм культури і світу. Розповідаючи дітям казки й перекази, вишиваючи на килимах традиційні орнаменти, вимальовуючи на посуді візерунки, вона передавала свої знання та вміння дітям, стаючи берегинею народних традицій. Жінці, що виховала дитя, важко віддати його в чужі руки, а тим більше відпустити на війну. Я знаходжу підтвердження своїх думок в “Казках про Італію” Максима Горького: “Мати – творить, вона – охороняє, і говорити при ній про руйнування означає говорити проти неї … Мати – як проти смерті, рука, яка вводить смерть в помешкання людей, ненависна і ворожа матерям … “Матері – це живі миротворці на нашій землі. Найбільш відомими у світі є мати Тереза і леді Діана, які присвятили своє життя тим, кому потрібна допомога. Вони послідовно і рішуче виступали проти варварського зброї – протипіхотних мін. Російський Комітет солдатських матерів отримав у тисяча дев’ятсот дев’яносто шостому році Нобелівську премію миру за діяльність з припинення війни в Чечні і повернення полонених додому.

На мій погляд, війна – винахід чоловіків. Спочатку вона була можливістю проявити такі сторони характеру, як відвага, рішучість, сміливість, винахідливість. Тому чоловіки багато часу віддавали цього “розвазі”, можливо, тому слово “Війна” в російській мові жіночого роду. Війна є для нього як би другою дружиною, на жаль, коханої.

Мій друг, сумне вийшло послання. Я сподіваюся, що людство усвідомлює всю безперспективність і згубність війни. Не випадково 1990 восьмий рік був оголошений роком миру і згоди. Людству, щоб вижити, потрібні не арсенали зброї, а доброта, чуйність, взаєморозуміння.


Загрузка...



Схожі твори: