Головна Головна -> Твори -> Жіночі долі в російській літературі 20 століття

Жіночі долі в російській літературі 20 століття



Чекає тебе багато докорів жорстоких,

Днів трудових, вечорів самотніх:

Будеш дитини хворого качати,

Буйного чоловіка додому чекати,

Плакати, працювати – так думати понуро,

Що тобі життя молода обіцяла,

Чим подарувала, що дасть попереду …

Бідна! краще вперед не дивись!

М. О. Некрасов. “Весілля”

XX століття насичений бурхливими історичними подіями, що знайшло своє відображення в літературі.

Через численні твори російських письменників проходить протиставлення фатального хаосу історії і вічно прекрасної любові. Герої М. Булгакова, М. Горького шукають у любові забуття, порятунку від важких питань. Наприклад, гімном любові і вічної жіночності закінчується роман “Сестри” з трилогії А. Толстого “Ходіння по муках”:

“Пройдуть року, вщухнуть війни, відшумлять революції, і нетлінним залишиться одне тільки – лагідне, ніжне, улюблене серце ваше …”

Ці слова вимовляє Рощин Каті. Головні персонажі цього твору,. Катя і Даша Булавін, – прекрасні героїні зі складними долями. Мені ж більш життєвими представляються образи Аксинії, Наталі і Дар’ї з роману М. Шолохова “Тихий Дон”.

Ксенія відрізнялася привабливістю, її красу не зіпсуй чи навіть зморшки, що з’явилися від нелегкого життя. Інша героїня, Дар’я, захоплює читачів своєю женствен-ністю, енергією. Наталю чисто зовні можна порівняти з сіренької качечкою. Сам же автор часто підкреслює в Аксі-нье – “жадібні губи”, в Наталі – “великі руки”, в Дарією – “тонкі обіддя брів”.

Я думаю, що М. Шолохов робить це навмисно, Губи – краса, пристрасність. Руки – терпіння, старання до-Стіч все своєю працею. А брови – легковажність, нездатність на глибоке почуття.

Героїні М. Шолохова дуже різні, але їх об’єднує повнота сприйняття життя.

У мене склалося враження, що в ті роки жіноча доля, як, втім, і в наш час, була нелегка. Якщо чоловік бив дружину, то це вважалося в порядку речей: раніше батько навчав уму-розуму, а тепер, стало бути, чоловік. Ось наслідки такого ставлення Пантелія Прокоповича до своєї дружини:

“… В гніві доходив до нестями і, як видно, цим раніше часу зістарили свою, колись красиву, а тепер суцільно обплутана павутиною зморшок, огрядну дружину”.

Але так було завжди і майже в кожній родині. І люди сприймали це як неминуче і дане згори. Був будинок, була сім’я, була робота на землі, були діти, про яких треба було піклуватися. І як не важка була її частка, вона твердо знала своє призначення. І це допомагало їй вистояти.

І сталося страшне – почалася війна. І не просто війна, а війна братовбивча. Коли вчорашні сусіди стали ворогами, коли батько не розумів сина, а брат вбивав

брата …

Важко було розібратися в тому, що відбувається навіть розумному Григорію. А що робити жінці? Як їй жити? .. Чоловіки йдуть, а їхні дружини залишаються.

Долі Аксинії і Наталії переплетені, залежні одна від одної. Виходить так, що якщо щаслива одна, то нещасна інша. М. Шолохов зобразив як би любовний трикутник, який існував за всіх часів. Наталія любила свого чоловіка всією душею: “… жила, вирощуючи несвідому надію на повернення чоловіка, спираючись на неї надламаним духом. Вона нічого не писала Григорію, але не було в сім’ї людини, хто б з такою тугою і болем чекав від нього листа “.

Ця ніжна і тендітна жінка взяла на себе всю міру страждання, відпущеного життям. Вона бажала зробити все для збереження родини. І, лише відчувши марність цього, вирішується на самогубство. Може бути, це егоїзм, викликаний ревнощами, спонукав її на цей вчинок. Як би там не було, але Наталя змінилася. Чи був такий переворот у житті Аксинії? Мені здається, що був. Можливо, він наступив після смерті Тані. Втративши дочка, вона “не відала нічого”, не думала ні про що … Жахливо. Мати жива, а діти її знаходяться в землі. Ні продовжувачів життя твого, вона як би перервана.,. І в цей важкий момент свого життя Ксенія виявилася зовсім одна. І нікому було допомогти їй … Нікому? Але ж знайшовся один “сострадалец”, близькість з яких призвела до розриву Аксинії з Григорієм. Доля до Наталі в цьому плані була милосерднішими. Ця героїня, до мого захоплення, мала воістину материнськими почуттями, які об’єднали її з Іллівною, але кілька віддали від Дар’ї, єдина дитина якої померла.

Про те, що трапилося з дитиною Дар’ї сказано було мигцем: “… а дитя у Дар’ї померло …”

І все. Жодних зайвих почуттів, емоцій … Цим М. Шолохов зайвий раз підкреслює, що Дарина жила лише для себе.

Навіть смерть чоловіка ненадовго її засмутила, вона швидко одужала. Очевидно, Дарина не відчувала глибоких почуттів до Петра, вона просто звикла до нього.

Мені шкода її. Дар’я чужа родині Мелехова. Вона дорого заплатила за свою легковажність. Бідна! Боячись очікування неминучого, гублячись від самотності, зважилася Дар’я на самогубство. І перш ніж злитися з водами Дону, вона крикнула не кому-небудь, а саме жінкам, тому що тільки вони могли зрозуміти її: “Прощайте, жіночки!”

Незадовго до цього пішла з життя і Наталя. Після їх смерті Ксенія зблизилася з матір’ю Григорія. І це природно. Дуже шкода, що почуття, що з’єднали цих двох жінок, виникли так пізно, буквально за крок до смерті, яка чекала на кожну з них. Станься це раніше, бути може, вони б вплинули на Григорія, зуміли б зробити разом те, що не під силу було зробити кожної окремо.

Ксенія та Наталія померли, покаравши тим самим вершину трикутника, залишивши Григорія на роздоріжжі доріг.

Може бути, М. Шолохов з гіркотою розповів про долі жінок. Але спробуйте зобразити краще – не вийде! Дійсність тільки тоді реальна, якщо вона правдива, а інакше це не дійсність, а лише пародія на неї.





Схожі твори: