Головна Головна -> Твори -> “Я була тоді з моїм народом …” (За поезіям А. А. Ахматової)

“Я була тоді з моїм народом …” (За поезіям А. А. Ахматової)



Роки сталінізму відгукнулися диким болем і нелюдськими стражданнями в долях людей. Багатьох духовно скалічили, винищили, зламали. Вплив сталінізму – цього жахливого монстра – перенесла Анна Ахматова. Сина Ахматової, Льва Гумільова, кілька разів заарештовували. Під враженням від цих подій народилося чудовий твір – поема “Реквієм”. Читання цієї поеми справляє незабутнє враження, дає урок мужності і душевної стійкості.

Поема Ахматової “Реквієм” в моєму розумінні – це загальнолюдська думка про неприпустимість, негуманності насильства над людськими душами й долями. У цьому творі розкривається трагічний епізод життя самої поетеси. Ця поема автобіографічна, в основу її лягли особисті переживання. “Реквієм” – відображення не тільки страждань людини, але і душевної твердості. У матері забрали сина, клали її в безодню туги, самотності й тиші. На протязі всієї поеми звучить лякаюче “одна”. “Ця жінка одна, Ця жінка хвора …” Вона страждає безмірно: у неї відняли сина. Що може бути жахливішим безмовного очікування, неминуче-

вестності, неможливості допомогти?! Нескінченних черг і сімнадцяти місяців терзає болю?! А потім піде вирок!

І впало кам’яне слово

На мою ще живу груди …

Людина на мить втрачається, нічого не усвідомлюючи і не сприймаючи. Потім мати упокорюється, проявляє велику мужність:

У мене сьогодні багато справи:

Треба пам’ять до кінця вбити,

Треба, щоб душа закам’яніла.

Треба знову навчитися жити.

Але поряд з цим з’являється песимістичний ставлення до життя і поступово виникає питання: якщо смерть все одно неминуча, то чому б не розлучитися з життям саме зараз?!

В епілозі висловлюється думка: пам’ять про біди людських вічно живе в серці людини. Поетеса говорить про те, що якщо задумають увічнити її, поставивши пам’ятник, то він повинен бути споруджений на тому місці, де вона провела нестерпні триста годин перед закритими дверима. Ні, ніколи їй не забути ні скрипу тюремних засувів, ні криків жінок, відірваних від своїх дітей, ні безсонних ночей, проплакала ними. Але вона все-таки винесла цю жахливу катування, вистояла, витримала. Думка про божевіллі і смерті не раз приходила до неї, але вона перебороли себе, довівши нам, що як би не були великі її страждання, у неї вистачить мужності жити і боротися!


Загрузка...



Схожі твори: