Головна Головна -> Твори -> Злочин і кара Родіона Раскольникова

Злочин і кара Родіона Раскольникова



Повинен був з’явитися людина, яка

втілила б у своїй душі пам’ять

про всіх … муках людських …

ця людина – Достоєвський.

А.М. Горький

Є письменники, у світ книжок і героїв яких входиш просто, “без запрошення”. Такий А. П. Чехов. Його оповідання можна читати в будь-який час, без кінця. Але є художники слова, для читання книг яких мало навіть особливого настрою. Їх не зрозуміти і не розгадати їх “таємницю”, якщо не буде попередньої підготовки. Для мене таким був Федір Михайлович Достоєвський.

Ранні твори цього автора не справили на мене особливого враження. Байдужими залишили і романи “Ідіот”, “Брати Карамазови”. Я ніяк не міг вчитатися в “Злочин і кара”. І раптом я натрапив на його “Записки з Мертвого дому”. Дивна книга … Нічого, здається, особливого, але мене вона вразила. Зрозумівши, що пережив і передумав письменник у “приємному” суспільстві каторжан, я абсолютно по-новому прочитав і його роман про Раскольникова. Достоєвський дуже добре знав душу людську, тому-то і зумів виконати велику задачу: показати бунтівну і злочинну натуру зсередини, проникнути в її думки.

Великий перелом, що почалася в Росії реформами Олександра II, викликав, як відомо, і посилення ролі капіталу, поглиблення прірви між багатством і бідністю, а разом з цим і зростання індивідуалізму. Такий крайній індивідуалізм, що доходить до повного заперечення прав людей, моралі, вікових традицій, закону, нарешті, бачимо ми в романі і в Лужина, і в Свідрі-гайлове, і в інших. І, звичайно, в Раскольникова.

Він звичайний російський студент, який кинув навчання через відсутність грошей. Тулиться в жалюгідній комірчині. Сама обстановка цієї комірки, схожою на шафу, може звести з розуму. Два роки він сяк-так перебивався дешевими уроками і убогою підтримкою матері, яка жила в провінції. А потім “озлився”, забився у свою “конуру”, “як павук”, і кинув навчання. Останні речі заклав під величезні відсотки старій ростовщіце. Родіон Раскольников відчуває в собі ясний і сильний розум, схильний до аналізу. Він, безумовно, людина незвичайних здібностей, сильного характеру.

Усіх цих обставин виявилося достатньо, щоб у душі героя роману стався трагічний перелом. Цей новий погляд він оформляє теорією власного твору. Сенс її в тому, що людство ділиться на “тварюк тремтячих”, “людський мурашник”, куди відноситься величезна кількість людей, яких повинно зневажати, і на невелику кількість обраних, “право мають”. Розкольників відкриває “закон”, як він вважає, “вічний і непорушний”: “… Хто міцний і сильний розумом і духом, той над ними і володар! Хто багато посміє, той у них і прав. Хто на більше може зазіхнути, той у них і законодавець … Так досі велося, і так завжди буде! “А досягнувши влади, вставши над цим “мурашником”, можна тоді ощасливити людей, які, як вважає Раскольников, самі не здатні зрозуміти, в чому їхнє щастя.

От і початок його злочину. Всіма силами душі все життя боровся письменник з тими поглядами, які проповідували дуже різні й часом внутрішньо чесні люди, що мета виправдовує засоби. Що можна загладити “крихітним злочином тисячами добрих справ”. Ні! Ні! Ні! Достоєвський переконливо показує, що, якщо засіб злочинне, мета не може бути гарною. Уже тому, що перехід моральних меж, насильство над людиною, а тим більше вбивство, спалює душу того, хто вважає ощасливити людей. Поставили себе в особливе, виняткове становище, самі дали собі особливі права, привласнили право вирішувати, що добре, а що погано для мас, такі діячі стають протилежностями своїми поглядами. Наша революційна історія, на жаль, повністю підтвердила цю думку Достоєвського. Зовнішнє злочин Раскольникова – подвійне вбивство – саме по собі огидно. Але за ним ми бачимо, якщо можна так сказати, внутрішнє злочин. Воно проти людської натури, проти тих добрих почуттів, які він намагається насилувати, придушити, висміяти. У результаті він вже сам не в змозі розібрати, де межа між добром і злом. Внутрішнє злочин його почалося задовго до вбивства і продовжується і після. Проте він вважає, що не теорія його винна, а сам він виявився “вошью”, її негідним, – так вважає він і мучиться докорами самолюбства.

Ми бачимо, як важко і болісно приходить до розуміння порочності свого переконання Родіон Романович. Тільки на каторзі, за словами автора роману, відбувається повне усвідомлення того, що не насильство, а любов до людей може виправити світ. І не якісь аргументи переконали його, а власна натура, яка не витримала мук совісті і величезною душевною ноші. Адже цей юнак, по суті своїй людина добра, не раз доводив широту і щедрість душі, готовність до самопожертви.

Так само, як і злочин, покарання Раскольникова можна розділити на зовнішнє: страждання, які він заподіяв близьким, і внутрішнє. Завдяки превеликий мистецтву письменника, ми бачимо протягом десятків сторінок, як мучиться його герой. Спочатку від того, підозрюють його чи ні. Потім від того, що заплутався, що один злочин спричинило і інші. Потім від усвідомлення, що він не “право має”, а така ж “воша”, як і всі. І від багато чого іншого. Він відчуває, що злочин не тільки не прославило його над людьми, але і зробило як би вигнанцем, чужим серед них. Втім, чи варто переказувати те, що з таким блиском розкрив Достоєвський.

Ми бачимо, що внутрішнім і найстрашнішим покаранням для людини, котрі вважають себе Наполеоном, виявилися душевні муки, неможливість подолати совість і добрі почуття. Каторга і для Раскольникова, і для читача здається навіть полегшенням.

Ми живемо в часи, коли злочинність захльостує суспільство. Деякі злочину своєю безглуздою жорстокістю, нехтуванням всіх норм моралі потрясають людей. Думається, що в боротьбі з цим злом в чомусь допоможе звернення до творчості великого гуманіста. І як би хотілося, щоб для нинішніх “наполеонів” самими нестерпними стали б душевні страждання! Адже скільки нині таких Раскольніковим?!





Схожі твори: