Головна Головна -> Твори -> Мої роздуми над призначенням людини на землі після прочитання поезії В. Симоненка “Ти знаєш, що ти – людина”

Мої роздуми над призначенням людини на землі після прочитання поезії В. Симоненка “Ти знаєш, що ти – людина”



…Все почалося з поезії Омара Хайяма. Одного разу я натрапив на його вірш, який збентежив мене:
Для чого світу ти? Ніщо ти перед ним.
Існуєш ти чи ні – примара все і дим.
Безодні з двох боків буття твого зіяють.
А поміж ними – ти, ніщо у світі цім.
Не знаю, може, філософи і знайдуть у цих словах мудрий зміст, але мені важко погоджуватися з вироком, що я – “ніщо у світі цім”. Звичайно, людина приходить із небуття і йде у небуття. І все ж, багато чого залежить саме від неї: буде її життя непомітним порухом повітря у всесвіті чи спалахне сонячним протуберанцем або навіть новою зіркою. Це і є, на мій погляд, слід людини на землі, який вона по собі залишає.
“Життя – це позика, а не подарунок”, – писав Боденштедт, маючи, напевне, на увазі, що своїм життям ми не можемо розпоряджатися так, як нам заманеться. Бездумно жити ми просто не маємо права, бо все життя нам потрібно повертати борги: батькам, які це життя подарували, бабусі з дідусем, що наділили мудрістю, друзям, котрі у скрутну хвилину приходять на допомогу, рідній землі, на якій ти народився. На мою думку, саме в такий спосіб ти спроможний довести цінність свого життя, сутність і глибину твого сліду на землі.
Крові б, крові і сили відерцем
Святогором понести до мас!..
Якби можна помножити серце,
Я б помножив би тисячу раз!
І роздав би, роздав би, роздав би,
Як проміння моєї снаги,
Так, щоб світ загорівся і став би,
І розбив би старі береги!
Ці слова Олекса Близько написав багато років тому, але вони дуже співзвучні моїм почуттям, бо я вважаю, що життя без користі – це просто існування або передчасна смерть душі. Ні, я зовсім не проголошую глобальне самопожертвування: подвиг Данко може повторити далеко не кожний. Але зробити щасливими рідних і друзів, серцем зігріти незнайому людину, своїм вчинком (хай незначним) прикрасити рідну землю – ось те, до чого повинна прагнути кожна нормальна людина, свідома свого призначення. Того самого призначення, з яким вона прийшла у цей світ, і тільки виконавши його, вона, як говорять мудрі, зможе виправдати цей прихід. Тому ніколи не можна забувати, що ти звешся людиною, вінцем природи і
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
…Моє доросле життя тільки починається. Кажуть, коли людина робить перший крок у нього, на небі запалюється її зірка, народжена разом із малюком у хвилину його приходу до людей. Ця зірка сяє над шляхом життя, над долею, неначе хоче найяскравіше освітити всі закуточки цього шляху, аби людині було легше йти до своєї мети.
То нехай же моя зірка сяє чисто й незрадливо, бо мені треба так багато зробити корисного на моїй дорозі! Аби тільки вистачило сил, завзяття та часу! Аби тільки ніякі катаклізми цивілізації не зашкодили втіленню заповітних мрій!..
Пройде час. Слідом за нами прийде нове покоління, яке, напевно, буде кращим за наше. І, можливо, у нього будуть вже свої орієнтири, свої цінності, навіть своє поняття про людяність. Але у будь-які віки Кожна людина повинна усвідомлювати свою винятковість, унікальність свого великого призначення на землі. Тільки тоді
І перейде у спадок їх любов,
І рід не буде знати переводу…
(М. Луків)





Схожі твори: