Головна Головна -> Твори -> Трагедія особистості в повісті О.Кобилянської «Людина»

Трагедія особистості в повісті О.Кобилянської «Людина»



Мистецький процес кінця XIX — початку XX століття швидко й відчутно оновлювався завдяки новій потужній хвилі талановитої молоді. її представники в цей період були тими, кого сьогодні модно називати «self-made-man», тобто людьми, які «самі себе зробили». Саме до таких людей належить і талановита українська письменниця Ольга Юліанівна Кобилянська. Дівчина із багатодітної небагатої сім’ї, вона відчула тягар жіночої дискримінації на собі: дуже хотіла здобути освіту, але всі надії покладалися на синів, дівчині ж достатньо було «гарних манер», музики, уміння вести господарство. Самотужки здобувши освіту, О. Кобилянська велику увагу у своїх творах приділила життю жінки, її боротьбі за свої людські права. Письменницю називають першою представницею українського фемінізму.
У 1887 році з’явилося друком невеличке оповідання «Вона вийшла заміж», яке вже на початку 1894 року О. Кобилянська переробила на повість із цікавою назвою «Людина» та додатковим жанровим визначенням «повість з жіночого життя». Героїнею твору є Олена Ляуфлер, донька досить багатого лісового радника. Родина була велика: чотири доньки й син. І звичайно, надії всі покладалися на сина. «Се буде гординя мого життя, світило цілої родини», — часто говорив пан Ляуфлер про сина. Дівчат виховували майбутніми дружинами й господарками, які змушені коритися чоловікові. Із прикрістю, правда, визнавала пані радникова, що донька Олена не така, як усі. Дівчина любила читати, сперечалася, мала свої думки, вживала незнайомі слова: «соціалізм, натуралізм, дарвінізм, питання жіноче, питання робітницьке», а найгірше — «говорила про якусь рівноправність між мужчиною і жінкою!!!» Єдиною людиною, яка підтримувала Олену, був Стефан Лієвич, студент. Він переконаний був, що жінка може бути абсолютно самостійною, свідчення тому — рух жінок у Швейцарії.
Так формувався світогляд Олени. Та дійсність, оточення не були готові до таких перетворень. Дівчині личило одружитися, бути гарною господинею, ростити дітей. Реальність, яка і «залізо ломить», зламала й Олену. Залишив Дівчину й Стефан Лієвич: через туберкульоз помер за. кордоном. А вона не усвідомлювала собі життя без нього. Змінилися й обставини життя. Тепер вони вирішували долю Олени. У цьому трагедія її особистості.
Улюблений син пана Ляуфлера виявився картярем і покінчив життя самогубством, самого радника звільнили з посади, родина опинилася у скрутному становищі. Зарадити всьому могла лише Олена, погодившись на одруження із пересічним, але багатим німцем Фельсом. Це означало б переступити через свої переконання, зламати в собі Людину, яка хоче жити незалежним життям. Та хіба хтось розуміє Олену?
Лікар переконує її, що людина — це лише тварина з усіма інстинктами, вона не може існувати одна, їй треба бути з кимось, треба розмножуватись. Огидним здається дівчині Фельс, коли вона згадує Лієвича, що розумів її. Та по довгих роздумах вона; виходить заміж без любові, аби тільки врятувати зубожілу родину, змушувана нею й міщанським оточенням. Просить лише сестру не будити в ній «колишньої людини». Олена сповнила своє «завдання», але зламала власне життя, і вона усвідомлює свою зраду: «Адже вона винувата! Сама, саміська вона… І чим вона оправдається? Що вона людина?» Ніхто не розуміє її сліз перед весіллям, а вона ж ридає над втраченим вільним життям, а не з того, що покидає батьківський дім.
Ольга Юліанівна Кобилянська яскраво показала нам, як нелегко йшло виборювання жінками своїх прав, як жорстока закостеніла міщанська свідомість ламала характери й життя, вона показала трагедію людської особистості, яка прагнула виламатися із вузьких рамок. Чи варте те, чого досягли жінки, затрачених сил і доль? Я вважаю, варте. До того ж письменниця у 1895 році написала твір «Царівна», який став логічним продовженням у зображенні жіночої теми. Тільки героїня цього твору вже зуміла побудувати своє життя таким, яким вимріяла його сама.

Мистецький процес кінця XIX — початку XX століття швидко й відчутно оновлювався завдяки новій потужній хвилі талановитої молоді. її представники в цей період були тими, кого сьогодні модно називати «self-made-man», тобто людьми, які «самі себе зробили». Саме до таких людей належить і талановита українська письменниця Ольга Юліанівна Кобилянська. Дівчина із багатодітної небагатої сім’ї, вона відчула тягар жіночої дискримінації на собі: дуже хотіла здобути освіту, але всі надії покладалися на синів, дівчині ж достатньо було «гарних манер», музики, уміння вести господарство. Самотужки здобувши освіту, О. Кобилянська велику увагу у своїх творах приділила життю жінки, її боротьбі за свої людські права. Письменницю називають першою представницею українського фемінізму.У 1887 році з’явилося друком невеличке оповідання «Вона вийшла заміж», яке вже на початку 1894 року О. Кобилянська переробила на повість із цікавою назвою «Людина» та додатковим жанровим визначенням «повість з жіночого життя». Героїнею твору є Олена Ляуфлер, донька досить багатого лісового радника. Родина була велика: чотири доньки й син. І звичайно, надії всі покладалися на сина. «Се буде гординя мого життя, світило цілої родини», — часто говорив пан Ляуфлер про сина. Дівчат виховували майбутніми дружинами й господарками, які змушені коритися чоловікові. Із прикрістю, правда, визнавала пані радникова, що донька Олена не така, як усі. Дівчина любила читати, сперечалася, мала свої думки, вживала незнайомі слова: «соціалізм, натуралізм, дарвінізм, питання жіноче, питання робітницьке», а найгірше — «говорила про якусь рівноправність між мужчиною і жінкою!!!» Єдиною людиною, яка підтримувала Олену, був Стефан Лієвич, студент. Він переконаний був, що жінка може бути абсолютно самостійною, свідчення тому — рух жінок у Швейцарії.Так формувався світогляд Олени. Та дійсність, оточення не були готові до таких перетворень. Дівчині личило одружитися, бути гарною господинею, ростити дітей. Реальність, яка і «залізо ломить», зламала й Олену. Залишив Дівчину й Стефан Лієвич: через туберкульоз помер за. кордоном. А вона не усвідомлювала собі життя без нього. Змінилися й обставини життя. Тепер вони вирішували долю Олени. У цьому трагедія її особистості.Улюблений син пана Ляуфлера виявився картярем і покінчив життя самогубством, самого радника звільнили з посади, родина опинилася у скрутному становищі. Зарадити всьому могла лише Олена, погодившись на одруження із пересічним, але багатим німцем Фельсом. Це означало б переступити через свої переконання, зламати в собі Людину, яка хоче жити незалежним життям. Та хіба хтось розуміє Олену?Лікар переконує її, що людина — це лише тварина з усіма інстинктами, вона не може існувати одна, їй треба бути з кимось, треба розмножуватись. Огидним здається дівчині Фельс, коли вона згадує Лієвича, що розумів її. Та по довгих роздумах вона; виходить заміж без любові, аби тільки врятувати зубожілу родину, змушувана нею й міщанським оточенням. Просить лише сестру не будити в ній «колишньої людини». Олена сповнила своє «завдання», але зламала власне життя, і вона усвідомлює свою зраду: «Адже вона винувата! Сама, саміська вона… І чим вона оправдається? Що вона людина?» Ніхто не розуміє її сліз перед весіллям, а вона ж ридає над втраченим вільним життям, а не з того, що покидає батьківський дім.Ольга Юліанівна Кобилянська яскраво показала нам, як нелегко йшло виборювання жінками своїх прав, як жорстока закостеніла міщанська свідомість ламала характери й життя, вона показала трагедію людської особистості, яка прагнула виламатися із вузьких рамок. Чи варте те, чого досягли жінки, затрачених сил і доль? Я вважаю, варте. До того ж письменниця у 1895 році написала твір «Царівна», який став логічним продовженням у зображенні жіночої теми. Тільки героїня цього твору вже зуміла побудувати своє життя таким, яким вимріяла його сама.





Схожі твори: