Головна Головна -> Твори -> “…Наша честь – вона найголовнiша у селi!” (духовнi орiєнтири в повiстi Ольги Кобилянської “Земля”)

“…Наша честь – вона найголовнiша у селi!” (духовнi орiєнтири в повiстi Ольги Кобилянської “Земля”)



“…Наша честь – вона найголовнiша у селi!” (духовнi орiєнтири в повiстi
Ольги Кобилянської “Земля”)
1901 року Ольга Кобилянська завершує роботу над повiстю, яку назвала
влучно – “Земля”, що стала вершиною творчостi письменницi. У нiй
гармонiйно переплелося суспiльне й особисте, вiчнi проблеми любовi й
страждання, добра i зла. Вiдчуваєш, з якою емоцiйнiстю i теплотою О.
Кобилянська переймається долею кожного героя, разом з ним страждає i
сподiвається. Думаю, що саме тому в читачiв виникає глибока довiра до
всього, що з хвилюванням змальовано у творi.
Повiсть “Земля” розкриває для нас, сьогоднiшнiх читачiв, складний i
суперечливий образ українського села з його одвiчними проблемами,
морально-етичними принципами, добрими i трагiчними подiями. Саме показом
життя малоземельного i безземельного селянина Буковини кiнця ХIХ –
початку ХХ столiття досягає Кобилянська роз-криття теми влади землi над
людиною. Та ми бачимо село не на тлi соцiального протистояння. Рiвень
духовностi, морально-етичнi стосунки – ось що, на мiй погляд, є основним
у повiстi.
Сталася родинна трагедiя: брат убив брата за землю. Жахливий випадок
вражає, змушує замислитись над причинами трагедiї, над сут-нiстю людини
i, що є найважливiшим, – озирнутися на власне “я”, зрозумiти, що витоки
всiх наших вчинкiв – у душах. Мабуть, недарма саме село з його
моральними засадами взяла письменниця для показу боротьби добра i зла,
що повертаються до людини, як бумеранг. Село для України – прамати.
Кожен з нас, навiть мiських жителiв, несе в собi щось вiд села, вiд
землi. У селi формувалася наша культура, мораль, звичаї i традицiї – тi
неписанi закони, на яких зросла українська нацiя.
вятiшим для селянина завжди була земля. Її ретельно доглядали, нею
клялися, купку рiдної землi брали з собою, збираючись у чужий край. Коли
читаєш повiсть Кобилянської, весь час вiдчуваєш, що для мешканцiв села
земля – жива i рiдна iстота. Вона заполонила їхнi думки, мрiї, почуття.
I це зрозумiло, бо тiльки земля робить селянина хлiборобом, повноцiнною
людиною i дає сенс його життю. На мiй погляд, i образи повiстi показанi
через призму духовностi землi, а проблема моральностi тiсно пов’язана з
питанням про землю. Все це i є тiєю цiлiснiстю, що є основою твору.
За багато столiть українське село виробило свої неписанi принципи
спiвжиття, якi є нашим безцiнним спадком i дотепер. Нiхто з односельцiв
не похвалить зажерливого, скупого, злого й нечесного навiть тодi, коли
вiн добре хазяйнує. I навпаки, поряднiсть та доброта завжди
нагороджувалася повагою людей i схваленням. Вiками батьки вчили дiтей
зважати на думку громади: коли що робиш, то думай, що про тебе скажуть
люди!
…Сьогоднi свiдомiсть українцiв знову звикає до слiв “власник”, “моє”,
а не “колективне”. Земля колгоспна знов повернулася до селянина. Їй
потрiбнi, як нiколи, працьовитi, чеснi, мудрi й дбайливi господарi. Наша
земля прагне людської доброти, бо тiльки з неї проростає зерно, зацвiтає
сад, знаходить щастя душа.
…Книгу прочитано, але ще довго будуть жити в моїй душi постатi її
героїв, їхнi смутки й радощi, надiї на краще. I закарбується в серцi
життєва наука: чесна людська душа гидує злом i жорстокiстю, милується
всiм гарним, добрим i щирим.

“…Наша честь – вона найголовнiша у селi!” (духовнi орiєнтири в повiстiОльги Кобилянської “Земля”)
1901 року Ольга Кобилянська завершує роботу над повiстю, яку назвалавлучно – “Земля”, що стала вершиною творчостi письменницi. У нiйгармонiйно переплелося суспiльне й особисте, вiчнi проблеми любовi йстраждання, добра i зла. Вiдчуваєш, з якою емоцiйнiстю i теплотою О. Кобилянська переймається долею кожного героя, разом з ним страждає iсподiвається. Думаю, що саме тому в читачiв виникає глибока довiра довсього, що з хвилюванням змальовано у творi.
Повiсть “Земля” розкриває для нас, сьогоднiшнiх читачiв, складний iсуперечливий образ українського села з його одвiчними проблемами,морально-етичними принципами, добрими i трагiчними подiями. Саме показомжиття малоземельного i безземельного селянина Буковини кiнця ХIХ -початку ХХ столiття досягає Кобилянська роз-криття теми влади землi надлюдиною. Та ми бачимо село не на тлi соцiального протистояння. Рiвеньдуховностi, морально-етичнi стосунки – ось що, на мiй погляд, є основниму повiстi.
Сталася родинна трагедiя: брат убив брата за землю. Жахливий випадоквражає, змушує замислитись над причинами трагедiї, над сут-нiстю людиниi, що є найважливiшим, – озирнутися на власне “я”, зрозумiти, що витокивсiх наших вчинкiв – у душах. Мабуть, недарма саме село з йогоморальними засадами взяла письменниця для показу боротьби добра i зла,що повертаються до людини, як бумеранг. Село для України – прамати.Кожен з нас, навiть мiських жителiв, несе в собi щось вiд села, вiдземлi. У селi формувалася наша культура, мораль, звичаї i традицiї – тiнеписанi закони, на яких зросла українська нацiя.
вятiшим для селянина завжди була земля. Її ретельно доглядали, неюклялися, купку рiдної землi брали з собою, збираючись у чужий край. Количитаєш повiсть Кобилянської, весь час вiдчуваєш, що для мешканцiв селаземля – жива i рiдна iстота. Вона заполонила їхнi думки, мрiї, почуття.I це зрозумiло, бо тiльки земля робить селянина хлiборобом, повноцiнноюлюдиною i дає сенс його життю. На мiй погляд, i образи повiстi показанiчерез призму духовностi землi, а проблема моральностi тiсно пов’язана зпитанням про землю. Все це i є тiєю цiлiснiстю, що є основою твору.
За багато столiть українське село виробило свої неписанi принциписпiвжиття, якi є нашим безцiнним спадком i дотепер. Нiхто з односельцiвне похвалить зажерливого, скупого, злого й нечесного навiть тодi, коливiн добре хазяйнує. I навпаки, поряднiсть та доброта завждинагороджувалася повагою людей i схваленням. Вiками батьки вчили дiтейзважати на думку громади: коли що робиш, то думай, що про тебе скажутьлюди!
…Сьогоднi свiдомiсть українцiв знову звикає до слiв “власник”, “моє”,а не “колективне”. Земля колгоспна знов повернулася до селянина. Їйпотрiбнi, як нiколи, працьовитi, чеснi, мудрi й дбайливi господарi. Нашаземля прагне людської доброти, бо тiльки з неї проростає зерно, зацвiтаєсад, знаходить щастя душа.
…Книгу прочитано, але ще довго будуть жити в моїй душi постатi їїгероїв, їхнi смутки й радощi, надiї на краще. I закарбується в серцiжиттєва наука: чесна людська душа гидує злом i жорстокiстю, милуєтьсявсiм гарним, добрим i щирим.


Загрузка...



Схожі твори: