Головна Головна -> Твори -> До кожної ялинки – з повагою (твір-роздум дискусійного характеру)

До кожної ялинки – з повагою (твір-роздум дискусійного характеру)



Ми їхали трамваєм. Був кінець січня, новорічні свята лишилися позаду, але про них нагадували звалища ялинок, що виднілися де-не-де за вікнами. Зовсім недавно вони сяяли різнобарвними вогниками, дивували іграшками. Деякі ялинки повиносили з квартир із залишками серпантину, гірлянд. На ялинках, викинутих на звалища, прикраси виглядали безглуздо і жалюгідно.

–        Чи треба було нищити стільки дерев заради короткочасного задоволення? – зауважив хтось із пасажирів.

–        Традиції є традиції, – відгукнулася літня жінка, – та й дітлахам радість.

–        Згоден, але питання в іншому, – приєднався до розмови бородань, – навіщо так зневажливо ставитися до дерева, яке несло радість у Новий рік і дітям, і дорослим. Викинули ялинки на звалища немов якийсь мотлох.

–        А ось у деяких європейських країнах влаштовують свято, коли прибирають ялинки, – утрутився у дискусію юнак.  їх урочисто вантажать на машину і вивозять за місто. Люди підкреслюють свою повагу до дерева, навіть зрубаного, дякують за свята. А без любові до природи не може бути любові до батьківщини. Про це ще школярем я читав у російського письменника Костянтина Паустовського.

У вагоні запала тиша. Пасажири обмірковували щойно почуте. За вікнами промайнуло чергове звалище ялинок…

Лист від ялинки

  • –        Ходімо, листи почитаємо, – запропонував батько, коли ми увійшли в ліс.
  • –        А що за листи?
  • –        Листи від ялинки, їх багато на снігу. І пише ці листи ялинка тільки взимку.
  • –        Ось і ялинка. Однак ніяких листів навкруги, навіть слів на снігу немас. Ти все вигадав!
  • –        Абетка у ялинки не проста, особлива. Бачиш, безліч голок на снігу? Що вони тобі нагадують!
  • –        Букви, тире, коми…
  • –        Так, з хвої можна викласти всю абетку. Я можу тобі прочитати перше послання
  • –        І я можу! Ось буква А, а ось – Н… Легко уявити слово з цих літер.
  • –        Ось про що мені розповіла ялинка. На ній нещодавно сиділи дві сороки і сварилися за сушеного жучка, якого одна з них знайшла.
  • –        А мені ялинка розповіла про білку. Білка скаржилася дятлу на свого неслухняного синочка.
  • –        Нумо, Олесю, залишимо й ми з голок-літер своє послання на снігу. Що напишемо?
  • –        Порадимо сорокам не сваритися, а білченяті – слухатися батьків.
  • –        Ще можемо написати побажання не ображати ялинку, оберігати красуню.
  • –        Нас зрозуміють?
  • –        Так.

Шишки під дубом

  • –        Ти спостережливий, синку?
  • –        Намагаюся, тато.
  • –        Ми гуляємо з тобою майже дві години по лісу. Що незвичайного ти побачив?
  • –        Купу соснових шишок на снігу під деякими дубами. Мені здається, шишкам місце під хвойними деревами. До чого тут дуби?
  • –        Тут працював дятел. Для нього насіння з шишок – смачна поживна їжа.
  • –        Але для чого саме до дуба летіти з цією шишкою? Може, простіше там, на ялинці, упоратися з нею?
  • –        Справа у тому, що на дубах дятел влаштовує «майстерню» з обробки шишок. Знаходить на стовбурі дерева виїмку в корі й підходящу гілку. Приносить у дзьобі шишку, укріплює і міцними ударами починає її розбивати, дістаючи з-під луски насіння.
  • –        А я бачив, як дятел перекидав шишку через голову.
  • –        Це він робить, коли витягне з шишки все насіння, а потім летить за наступною шишкою.
  • –        То ось чому під дубами наприкінці зими купи шишок! Тепер розповім хлопцям. А чому дятла вважають неспівочим птахом? Але ж який загадковий у нього дріб! Нібито він хоче привернути чиюсь увагу.
  • –        Так, цим дріботінням навесні дятел приваблює подругу. Він влаштовується на гілці зручніше, завмирає, а потім швидко-швидко стукає по сухому дереву.
  • –        Далеко котиться по лісу дріб…
  • –        Ось і подруга прилетіла. Тільки не наближається. Сідає десь неподалік, зазирає у кожну щілинку, наче шукає щось, але сама пильно спостерігає за дятлом. Він бачить її і наважується нарешті підлетіти. Ось так і відбувається сватання.
  • Лісова хатинка
  • –        Чи думав ти, Івасику-Телесику, що я, бабуся Яга, любитиму тебе, наче рідного сина?
  • –        Пам’ятаю, як ти у піч хотіла мене посадити. Але я тебе перехитрив.
  • –        Ось цим ти мені й сподобався. Люблю кмітливих.
  • –        А мені шкода тебе, бабусю. Самотня, у лісі ані друзів, ані родичів. Та й старість не забезпечена.
  • –        Чому? А Кощій? Невже не друг він мені?
  • –        Чув, сироту пригрів Кощій, Хлопчика-Мізинчика.
  • –        Так. Учора вони на килимі-самольоті над лісом пролітали.
  • –        І далеко вони полетіли?

 


Загрузка...



Схожі твори: