Головна Головна -> Твори -> “Всiм серцем любiть Україну свою – I вiчнi ми будемо з нею”. (Володимир Сосюра)

“Всiм серцем любiть Україну свою – I вiчнi ми будемо з нею”. (Володимир Сосюра)



“Всiм серцем любiть Україну свою – I вiчнi ми будемо з нею”. (Володимир
Сосюра)
Ми, українцi, ще й зараз самi не знаємо iсторiї своєї країни. Героїв
українського народу називали ворогами i навiть зрадниками. Так робили
тодi, коли неможливо було змусити замовчати борцiв за волю i свою
державу. Ще бiльше славних iмен i подiй намагалися назавжди приховати,
щоб люди їх цiлком забули.
Українцi мають усi пiдстави пишатися тим, що їхня Батькiвщина не раз
переживала днi могутностi й слави, мала справдi легендарних героїв,
мужньо долала найважчi випробування. I потiм вiдроджувалась, виростала з
руїн, виховувала новi поколiння, закоханих у рiдну землю лицарiв правди
i волi. Ми можемо пишатися тим, що Україна нiколи не поневолювала iншi
народи, а лише захищала себе вiд ласих на чуже добро близьких i далеких
сусiдiв.
за грошi ладнi вiдректися навiть вiд рiдної матерi. Але були й тi, якi,
навiть настромленi на польсько-шляхетськi палi та пiдвiшенi на турецьких
залiзних гаках за ребра, вмирали з iменем України на устах. Їй вони
вiддавали усi свої сили, здiбностi, працю i навiть життя. Кожна така
людина розумiла, що тiльки тодi її Батькiвщина, Україна, зможе стати
господинею на власнiй землi, коли всi її сини i дочки будуть щоденно
працювати для досягнення цiєї великої, святої справедливої мети. Якби
нас змалечку навчили вклоняти ся рiдному пороговi, рiдної мови, може,
тодi не розгубили б ми зiбраної попереднiми поколiннями духовної
спадщини i були б добрiшими й милосерднiшими. Але чужi школи i вчителi
не тiльки не виховували у дiтей почуття любовi до рiдного, а, навпаки,
отруювали їх безсоромно брехнею про тих, що поклав свою працю, а iнколи
й життя на священний вiвтар незалежностi. За цих умов кращi iсторики i
письменники, незважаючи на переслiдування, писали i видавали правдивi
лiтературнi та науковi твори не лише для дорослих, а й для шкiльної
молодi. Хто з наших сучасникiв не знає такi iмена, як Михайло
Грушевський, Володимир Винниченко, Дмитро Яворницький, Пантелеймон Кулiш
та iншi.
Але, незважаючи на те, як важко живеться сьогоднi українському народовi,
хочеться сподiватись на те, що ми виживемо, вистоїмо. Над Днiпром не
вигасає дух народу, не пропаде i його сила. Свiдомiсть українцiв
постiй-но змiнюється i здобутки нашi ростуть. Народ не перестає боротися
за свої права. Українська нацiя росте i розвивається, хоч як їй важко
жити, i це додає всiм надiї й вiри, що доля народу змiниться на краще.

“Всiм серцем любiть Україну свою – I вiчнi ми будемо з нею”. (ВолодимирСосюра)
Ми, українцi, ще й зараз самi не знаємо iсторiї своєї країни. Героївукраїнського народу називали ворогами i навiть зрадниками. Так робилитодi, коли неможливо було змусити замовчати борцiв за волю i своюдержаву. Ще бiльше славних iмен i подiй намагалися назавжди приховати,щоб люди їх цiлком забули.
Українцi мають усi пiдстави пишатися тим, що їхня Батькiвщина не разпереживала днi могутностi й слави, мала справдi легендарних героїв,мужньо долала найважчi випробування. I потiм вiдроджувалась, виростала зруїн, виховувала новi поколiння, закоханих у рiдну землю лицарiв правдиi волi. Ми можемо пишатися тим, що Україна нiколи не поневолювала iншiнароди, а лише захищала себе вiд ласих на чуже добро близьких i далекихсусiдiв.
за грошi ладнi вiдректися навiть вiд рiдної матерi. Але були й тi, якi,навiть настромленi на польсько-шляхетськi палi та пiдвiшенi на турецькихзалiзних гаках за ребра, вмирали з iменем України на устах. Їй вонивiддавали усi свої сили, здiбностi, працю i навiть життя. Кожна такалюдина розумiла, що тiльки тодi її Батькiвщина, Україна, зможе статигосподинею на власнiй землi, коли всi її сини i дочки будуть щоденнопрацювати для досягнення цiєї великої, святої справедливої мети. Якбинас змалечку навчили вклоняти ся рiдному пороговi, рiдної мови, може,тодi не розгубили б ми зiбраної попереднiми поколiннями духовноїспадщини i були б добрiшими й милосерднiшими. Але чужi школи i вчителiне тiльки не виховували у дiтей почуття любовi до рiдного, а, навпаки,отруювали їх безсоромно брехнею про тих, що поклав свою працю, а iнколий життя на священний вiвтар незалежностi. За цих умов кращi iсторики iписьменники, незважаючи на переслiдування, писали i видавали правдивiлiтературнi та науковi твори не лише для дорослих, а й для шкiльноїмолодi. Хто з наших сучасникiв не знає такi iмена, як МихайлоГрушевський, Володимир Винниченко, Дмитро Яворницький, Пантелеймон Кулiшта iншi.
Але, незважаючи на те, як важко живеться сьогоднi українському народовi,хочеться сподiватись на те, що ми виживемо, вистоїмо. Над Днiпром невигасає дух народу, не пропаде i його сила. Свiдомiсть українцiвпостiй-но змiнюється i здобутки нашi ростуть. Народ не перестає боротисяза свої права. Українська нацiя росте i розвивається, хоч як їй важкожити, i це додає всiм надiї й вiри, що доля народу змiниться на краще.


Загрузка...



Схожі твори: