Головна Головна -> Твори -> “Засвiтилася над убогою стрiхою мужицькою божа iскра” (трагiчна доля народного таланту у повiстi Степана Васильченка “Талант”)

“Засвiтилася над убогою стрiхою мужицькою божа iскра” (трагiчна доля народного таланту у повiстi Степана Васильченка “Талант”)



“Засвiтилася над убогою стрiхою мужицькою божа iскра” (трагiчна доля народного таланту у повiстi Степана Васильченка “Талант”)

“Талант мужностi i талант спiвчуття, без яких не буває справжньо го письменника, вищою мiрою був притаманний цiй людинi”, – керувався пристрасним прагненням послужити рiдному народовi, обравши його героєм неперевершених новел. Саме життя пiдказувало йому теми й сюжети, а простi трудiвники, що жили поруч iз ним, ставали героями новел, повiстей i драматичних творiв. В основi всiх цих творчих доробок лежить зазвичай психологiчний конфлiкт. Але вони вiдзнача ються яскравою особливiстю: напруженi подiї змальовано оптимiстично, без розпачу й зневiри, залишаючи сподiвання на краще.

У такiм контрастi дiйсностi i людської надiї подано образ Тетяни
з повiстi “Талант”, що стала живим втiленням позицiї письменника: пiднiмаючись над болями i сумом, стверджувати радiсть життя.

“Талант” знайомить нас iз трагiчною долею молодої сiльської спiвачки, яку довели до самогубства надзвичайно складнi обставини життя в умовах самодержавства, буржуазно-помiщицького ладу. Письменник з глибокою повагою i симпатiєю малює образ вродливої, розумної i обдарованої вiд природи чарiвним голосом дiвчини. Мене зворушує її чистота помислiв i серйознiсть у ставленнi до свого таланту. Саме слово “талант” вiдкрило їй стiльки радостi, гарячих надiй i гордих сподiвань: “Дано менi малiсiньку iскорку святую… Малiсiньку-малiсiньку… I освiтила вона моє життя бiднеє, щастям нагрiла моє серце… Та хай погасне краща iскра в менi свята i хай буде марне моє життя й темної темнiше ночi, коли оддам її в наругу чи в болото втопчу!”

Та жорстока до селянських дiтей дiйснiсть нищить високi пориви. I ось – перший удар долi: стара помiщиця розiгнала театр через бруднi обмови, що камiнням летять у дiвчину. Талант Тетяни збезчещений, мрiя вбита, душа розтоптана. I тодi для зневiреної молодої спiвачки, що дiлилась з усiма найбiльшим своїм скарбом – пiснею, спротивився бiлий свiт; вона вчиняє самогубство. Задумавшись над цим, я дiйшов висновку, що в цiй розв’язцi закладено глибший смисл: не тiльки життя Тетяни згубила жорстока дiйснiсть, але й ту чисту i величну своєю красою пiсню, що завжди символiзувала душу української нацiї. Неспроста всiх “…опалило, як огнем”, коли селяни збагнули, що трапилося: загинула не просто “чужа, бачте, дитина, та ще й сирота” – замовкла пiсня, що розтопила людям серця, воскресила їх. Ми бачимо вибух народного гнiву пiд час похорону дiвчини: юрба рвалася ламати дверi на поповiм дворi. Селян об’єднало єдине велике почуття протистояння злу, палкий осуд несправедливостi. I над цiєю народною єднiстю прозвучали правдивi й пристраснi слова учителя Андрiя Марковича про те, як серед темної ночi в оцьому покинутому i забутому закутковi пiд убогою мужицькою стрiхою засвiтилася “божа iскра”. Ця сцена, сповнена оптимiзму, розкриває iдею повiстi: незламнiсть невичерпних духовних сил обездоленого народу, що виступає заступником прекрасного у боротьбi iз соцiальним злом.

Iдея єдностi проти зла i сьогоднi є актуальною для нашого суспiльства, бо, на жаль, вади сьогодення значною мiрою впливають на громадськi й духовнi позицiї українцiв. Це – моя точка зору. I я вважаю, що тiльки об’єднавшись у своїх поглядах i прагненнях, ми зможемо досягти для своєї України щасливого майбуття.

��@ .<@w �^v >У романi Валер’яна Пiдмогильного “Мiсто” вперше в українськiй лiтературi проявилися елементи фiлософiї екзистенцiалiзму. Головний герой в прагненнi насолоди йде вiд задоволення фiзичного до найвищих релiгiйних потреб. Проте навiть в такiй складнiй тематицi письменник не перетворює роман на просту оповiдь “людної” фiлософiї, а творчо осмислює її у застосуваннi до нашого, нацiонального свiтовiдчуття.

У поезiї найцiкавiшими є шукання символiстiв Олександра Олеся i Павла Тичини. В своїй збiрцi “Сонячнi кларнети” Тичина вiдбив всю широту освiченого i тонкого розуму, який споглядає багатство української природи, бажаючи докопатися до її першопричин.

Коли Комунiстична партiя СРСР зрозумiла свою поразку, вона почала дiяти забороненими методами: репресiями, замовчуванням, нищiвною критикою, арештами, розстрiлами. Перед письменниками стояв вибiр: самогубство (Хвильовий), репресiї i концтабори (Б. Антонечко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (I. Багряний, В. Домонтович), емiграцiя (В. Винниченко, Є. Маланюк), або писання програмових творiв на уславлення партiї (П. Тичина, М. Бажан). Бiльшiсть митцiв була репресована i розстрiляна.

Яка ж доля їхнiх творiв?… Коли 1947 року Iван Багряний видав за кордоном свою поетичну збiрку “Золотий бумеранг”, другою назвою її було “Рештки загубленого, репресованого та знищеного”. Твори здавалися до спецсховiв, заборонялися, замовчувалися, багато з них були назавжди втраченi. Хоча й функцiонували у самвидавi (Iван Багряний), рукописних копiях, виходили за кордоном.

Трагiчна доля поколiння 20-30-х рокiв демонструє нам всю силу українського духу, його творчий потенцiал, необхiднiсть свого шляху й незалежностi вiд впливу iнших культур.


Загрузка...



Схожі твори: