Головна Головна -> Твори -> Моï роздуми над романом Юрiя Яновського “Чотири шаблi”

Моï роздуми над романом Юрiя Яновського “Чотири шаблi”




“У 1925-1929 рр. написанi моï книги “Кров землi”, “Майстер корабля”, “Чотири
шаблi”. Вони несуть на собi важкий тягар дрiбнобуржуазного свiтогляду, вiд якого
я, безперечно, iз труднощами, визволявся в наступних двох десятках рокiв”, –
напише Ю. Яновський у статтi “Моï помилки” в “Лiтературну газету” 1948 р.
Уявляєте, якою цiною далися цi слова Ю. Яновському, адже названi книги були одними
з найкращих у його творчостi. Чи варто було писати кров’ю серця, щоб потiм
вiдмовлятися вiд своïх рiдних дiтей. А Ю. Яновський змушений був це зробити.
Взагалi, вiн половину свого життя жив у примусу, мабуть, тому так багато хворiв i
так рано помер. “Роман “Чотири шаблi”, що вийшов у 1930 роцi, був зустрiнутий
тодiшньою критикою як твiр з нацiональною романтикою, iз замилуванням
украïнською старовиною. Це була вiрна оцiнка, в цьому виявився вплив
нацiоналiстичного оточення, але це було не все. Тодiшня критика не в змозi була
помiтити i сформулювати бiльш суттєвi промахи роману, вони полягали в тому, що
автор, показуючи громадянську вiйну в Украïнi, подав читачевi вигаданий ним
хаос, нерозбериху, вiдсутнiсть спрямовуючого центру в особi партiï
бiльшовикiв. Я зобов’язаний був зрозумiти, що хаос в подiях громадянськоï
вiйни iснував тiльки в моïй уявi, а подiï, що утверджували завоювання
Жовтневоï революцiï, проходили пiд залiзним керiвництвом
комунiстичноï партiï…”
Менi здається, що цi слова писала людина, до якоï дотикалися розпеченим
залiзом. Юрiй Iванович Яновський так не думав.
Вiн хотiв увiковiчити в словi визвольний рух рiдного народу i втiлив це прагнення
i чотирьох образах – Шахаєвi, Остюку, Галатовi i Марченку. Ось тi, що тримали
чотири шаблi Яновського. Їх автор називає в пiсенному зачинi “чотири паростки
мiцного дуба” (тобто сини великого народу). Рiзнi вони, але об’єднанi спiльною
метою, певною мiрою романтизованi, навiть iдеалiзованi. Автор зумисне ставить
ïх у такi ситуацiï, в яких максимально виразилась би ïхня глибинна
суть, вiдвага, геройство, сила. Шахай видається бригадi “надлюдською силою”, важко
поранений Остюк продовжує героïчно битися i керувати кiннотниками. “Це сидiли
на скелi орли”, – так буде про них сказано на самому початку роману. Ми ще не
бачимо ïх у бою, а вже готовi сприймати ïх як героïв, яким
симпатизує автор. Стиль перших чотирьох роздiлiв характеризується захопленим,
радiсним сприйманням життя, боротьби народу за визволення. Ця боротьба показана в
дусi кращоï романтичноï традицiï XIX столiття, яскраво
виявленоï в “Чорнiй радi” П. Кулiша, в “Гайдамаках” Т. Г. Шевченка.

А ось стиль останнiх трьох роздiлiв вiдрiзняється вiд перших чотирьох. Справа в
тому, що уже вiдгримiли боï i нацiональне визволення зазнало поразки. У
головних героïв причини для оптимiзму зникли пiд тиском реального життя.

На мою думку, творчий шлях Ю. Яновського нагадує шлях М. Хвильового. Обидва вони
пiсля шаленого романтичному запалу раптом на скаку зупинилися i – розчарувалися. I
це не могло не вiдбитися на розв’язцi роману. Отже, Ю. Яновський чiтко усвiдомив,
що здобув народ пiсля переможних боïв пiд червоним прапором. Ось за це
розумiння автора i шельмували.






Схожі твори: