Головна Головна -> Твори -> Моï роздуми пiд час читання поеми “Наймичка” Т. Шевченка

Моï роздуми пiд час читання поеми “Наймичка” Т. Шевченка




У творчостi Т. Г. Шевченка багато уваги придiлялось i долi жiнки: ïх
безправнiсть, беззахиснiсть, трагiзм долi
Ї завжди хвилював поета. Можливо, тому, що рано пiшла з життя його матiр, можливо,
тому, що доля коханоï Оксани тяжко зранила душу поета, можливо, тому, що була
тяжкою доля його сестер.
У поемi “Наймичка”, яку поет написав 1845 року, розповiдається про долю Ганни

Ї матерi, яка не в змозi виростити сама дитя, пiдкидає сина багатим бездiтним
людям, а сама йде до них наймичкою, щоб бути бiля своєï дитини, хоч i не
маючи можливостi сказати, що вона його мати.
Коли в класi вчителька читала цю поему Т. Шевченка, було тихо, всiх схвилювала
доля Ганни.
Слухаючи поему, я була вражена силою материнськоï любовi. Як же вмiла Ганна
глибоко любити, яку мала велику силу волi! Адже вона нiколи не думала про себе

Ї всю себе вiддала синовi. Ганна любила сина мовчки, i вiн вiдчував ïï
любов, дивуючись iз почуттiв сторонньоï, як вiн вважав, жiнки.

Менi болiло серце, коли Ганна вiдмовилася бути за матiр Марковi на весiллi, хоча й
розумiю, як би ïй це було нестерпно.
Коли читали рядки поеми про останнє повернення Ганни з Києва, я була схвильована
тим, якою доброю жiнкою була Ганна, як вона любила не тiльки Марка, а i його
дружину, i його дiтей. Менi здасться, що якби Ганна розповiла Марковi ранiше, що
вона
Ї його матiр, то все у них було б добре. Я впевнена, що Марко зрозумiв би свою
рiдну матiр, бiльше того
Ї вiн захоплювався би нею, ïï вчинком.
Останнi рядки поеми не можна слухати без слiз. Усе життя мрiючи сказати Марковi,
що вона його матiр, в кiнцi поеми, лише перед самою смертю, Ганна вiдкриває
таємницю синовi:
“…Прости мене! Я каралась
Весь вiк в чужiй хатi…
Прости мене, мiй синочку!
Я… я твоя мати”.
Та й замовкла…
Зомлiв Марко,
Й земля задрижала.
Прокинувся… до матерi
Ї
А мати вже спала!
Жертовнiсть Ганни-матерi, ïï безмежну материнську любов Т. Шевченко
пiднiс до найвищих надбань людства. Поет низько схилявся перед образом Матерi,
яка оберiгає своє дитя.
Пiд час читання поеми у мене наверталися на очi сльози
Ї сльози вiд захоплення образом Ганни, ïï великим люблячим серцем.
Марковi, я впевнена в цьому, дуже поталанило. Бо й сьогоднi, на жаль, є дiти, якi
нiколи не звiдають такоï сили материнськоï любовi. Я сидiла мовчки й
думала, чому Ганна
Ї мати-покритка, крiпачка, знайшла вихiд для себе, для своєï дитини, чому ж
сьогоднi є матерi, якi вiдмовляються вiд своïх дiтей? Чого ж бракує цим
матерям? I ви знаєте, я знаю чого
Ї ïм бракує вмiння любити, бракує материнськоï любовi.






Схожі твори: