Головна Головна -> Твори -> Неможливiсть однолiнiйноï оцiнки жiночих образiв Т. Шевченка

Неможливiсть однолiнiйноï оцiнки жiночих образiв Т. Шевченка




Для Т. Шевченка нещаслива доля жiнки-крiпачки була не лише суспiльною, а й
особистою трагедiєю. Його матiр ще “молодую у могилу нужда та праця положила”,
рiднi сестри поневiрялися на панщинi. “Нещасний в особистому життi, Шевченко
найвищу i найчистiшу красу свiту бачив у жiнцi, в матерi”,
Ї стверджував Максим Рильський.
Знедолена жiнка-рабиня стала постiйним супутником Шевченковоï поетичноï
музи. Оповиту нiжною любов’ю i ласкою, вiн пронiс ïï, страдницю, крiзь
усе своє творче життя, вiддав ïй величезну наснагу свого лiричного хисту,
показав у рiзних поетичних проекцiях, пiднiс до високих художнiх узагальнень.

Життя жiнки у крiпосницькому суспiльствi було нестерпним. Вдома вона виконувала
всю хатню роботу i терпiла сiмейний гнiт, а на панщинi працювала без вiдпочинку.

На паншинi пшеницю жала,
Втомилася; не спочивать
Пiшла в снопи, пошкандибала
Iвана сина годувать.
А скiльки дiвчат, ставши жертвами помiщицькоï розпусти, накладали на себе
руки!
Шевченко нiби зiбрав воєдино всi страждання закрiпачених жiнок i на весь голос
розказав про них цiлому свiтовi. Назви його творiв: “Наймичка”, “Вiдьма”, “Сова”,
“Слiпая”, “Мар’яна-черниця” та iншi
Ї не випадковi. Саме наймичками, вiдьмами, совами, слiпими, черницями були жiнки в
тодiшньому суспiльствi.
Кожна жiнка-жертва для поета рiдна. Вiн плаче ïï слiзьми, мучиться
ïï муками. Переживши сам злиднi, нестатки i найтяжчi поневiряння,
Шевченко при зображеннi страждань Катерини в лiричних вiдступах поеми висловлює
своï думки й почуття з приводу життя жiнки та ïï маленького сина.
Вiн живе ïх болями, вiн журиться разом зi своєю героïнею, коли вона
стала покриткою:
Катерино, серце моє!
Лишенько з тобою!
Де ти в свiтi подiнешся
З малим сиротою?
Поет проливає “добрi сльози” разом з своєю героïнею по дорозi на Москву, де
вона сподiвається знайти свого коханого.
Отак вiд вишневого саду шляхами горя i поневiрянь, крiзь снiгову хуртовину аж до
ополонки
Ї таку долину печалi пройшла Шевченкова страдниця
Ї жертва панськоï розпусти. Ганна ж з поеми “Наймичка” теж покритка, але вона
залишається жити заради свого сина. Їï материнська любов така могутня, що
здатна принести життя в жертву задля щастя сина. Життя Ганни
Ї материнський подвиг. Вона вiдмовляється бути навiть весiльною матiр’ю у свого
сина i лише перед смертю розкриває правду.
Скривджена паном дiвчина, яку люди називають вiдьмою, збожеволiла вiд горя,
шукаючи своïх дiток-близнят Наталю та Iвана. Пан-батько вiддав сина якiйсь
панi в лакеï, а дочку занапастив. Вiдьма розповiдає циганам:

…Дiточок шукаю.
Наталоньку! Нi, нi, нi!
Я шукаю пана
Розiрву…
Шевченковi поеми кличуть до помсти над тими, хто знiвечив жiночу честь, гiднiсть i
щастя.
Вже в поемi “Слiпая” поет змальовує не тiльки поневiряння покритки, а й помсту над
паном-спокусником. Носителем цiєï помсти є дочка слiпоï

Ї теж крiпачка, Оксана, яка божеволiє, вбиває пана i пiдпалює панський будинок.
Мотив помсти ще бiльше розвинутий в поемi “Марина”, де мати просить божевiльну
доньку йти спати, а не тривожити людей своïм криком i пiснями. Особливо
вражаюче описав поет удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати.
Збожеволiвши, мати
Селом ходить
Ї то спiває,
То страшно голосить…
Дiти бiгали з палiччям
Удень за вдовою по вулицях
Та, смiючись, дражнили Совою…
Великий Кобзар бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював материнство,
уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощав аморальностi i жорстокостi. У поемi
“Титарiвна” дочка титаря насмiялася над найкращим, але бiдним парубком Микитою,
який запросив ïï до танцю. Згодом вона жорстоко поплатилася за це:

Громадою осудили
I живую положили
В домовину!., й сина з нею
Та й засипали землею!
Є в Кобзаря й жартiвливi поезiï про веселу життєрадiсну украïнську
жiнку, скажiмо, у вiршi “Утоптала стежечку”.
Як бачимо, знеславленi дiвчата з байстрятами попiд тином; крiпачка-невольниця, що
“пшеницю на панщинi жне”, а ïï опухла дитина приречена на голодну
смерть; мати “Слепая”
Ї жертва панськоï розпусти; мати
Ї “сова”, що ïï безвихiдна кривда крiпацького життя привела до
божевiлля, i трагiчна постать матерi
Ї “вiдьми”; багатостраждальна наймичка Ганна, позбавлена права називатися
найкращим на землi словом “мати”, а також месницi Оксана, Марина

Ї усе це вершини Шевченкового поетичного духу.
Образ матерi украïнський Кобзар пiднесе з крiпацьких низин до вершин
вiчностi, його невмируще:
Врага не буде, супостата
А буде син, i буде мати,
I будуть люде на землi,
Ї
стало святим iдеалом для багатьох поколiнь i є ним для нас нинi, коли нарештi ми
взялися за будiвництво власноï хати, бо як казав незабутнiй Тарас:

В своïй хатi своя правда
I сила, i воля.






Схожі твори: