Головна Головна -> Твори -> Коли перегорнена остання сторiнка поеми Тараса Шевченка “Наймичка”

Коли перегорнена остання сторiнка поеми Тараса Шевченка “Наймичка”




Ось i перегорнена остання сторiнка поеми Т. Г. Шевченка “Наймичка”. Чому ж тодi
звучать i звучать в серцi слова:
Прости мене, мiй синочку,
Нехрещений сину.
Не я тебе хреститиму,
На лиху годину
Чужi люди хреститимуть…
На мою думку, ця поема з усiх, присвячених трагiчнiй долi украïнськоï
жiнки, найпрекраснiша i найсвiтлiша. На вiдмiну вiд “Катерини”, де мати покидає
напризволяще свого сина, гине, не зумiвши пережити своє горе, наймичка Ганна своє
життя вiддає синовi.
Любов матерi до своïх дiтей завжди жертовна. Молодiсть, силу

Ї все вiддає жiнка своïм дiтям. Усе життя пробувши наймичкою в сiм’ï, де
виховувався Марко, караючись i оплакуючи долю, Ганна зробила все, щоб бути бiля
сина. Великим спiвчуттям i повагою до наймички сповненi рядки:
Наймичка…
Свою долю проклинає,
Тяжко, важко плаче,
I нiхто того не чує,
Не знає й не бачить,
Опрiч Марка маленького.
Та Марко, омитий сльозами матерi, не знає, чого вона так його цiлує, сама не
з’ïсть, не вип’є, його нагодує. “Вона чує з тiï хати, як дитина дише”.
Тiльки Марком живе i снить Ганна. Ця тема зворушує своєю високою i трагiчною
красою. А кiнець поеми по-справжньому вражає. Ганна занедужала. Тяжко помирати в
чужiй хатi зi страшною таємницею в душi. Пильно-пильно, назавжди прощаючись,
подивилася на сина мати, сльози покотилися iз засмучених очей:
Прости мене. Я каралась
Весь вiк в чужiй хатi…
Прости мене, мiй синочку!
Я… я твоя мати.
Земля задрижала в цю хвилину. Навiть вона не в змозi була витримати страшнi
страждання, якi випали на долю цiєï жiнки.
“Наймичка”
Ї моя найулюбленiша поема. Дивний, трагiчний i прекрасний свiт Шевченковоï
поеми не залишає байдужим нiкого. Раз прозвучавши, залишається вона в серцi тихим
смутком, щемною тремтячою нотою. Невелика за розмiром ця поема, та безкiнечна
глибиною людських переживань. Занадто пiзно дiзнався Марко, хто його мати,
непоправно пiзно Ганна вiдкрила свою душу синовi. Так i зостається ця пауза болем
у серцi. Болем, який очищає i возвеличує людську душу.






Схожі твори: