Головна Головна -> Твори -> Нацiональне самовизначення в творi Т. Шевченка “I мертвим, i живим, i ненарожденним…”

Нацiональне самовизначення в творi Т. Шевченка “I мертвим, i живим, i ненарожденним…”




Послання Т. Шевченка “I мертвим, i живим…” за своïм iдейним спрямуванням
має гостро викривальний, сатиричний змiст. Серед раннiх поезiй Шевченка ще не було
такоï, де б, як у посланнi, викривались усi злочини украïнських панiв
перед народом. А злочини цi були страшнi, i поет пророкує справедливу кару за них.
I все ж вiн, звертаючись до сумлiння панiв, сподiвається, що якась частина ïх

Ї найбiльш чеснi представники дворянськоï iнтелiгенцiï

Ї зможе стати на бiк трудящих, “обняти найменшого брата”.
Украïнськi пани байдужi до народу та далекi вiд украïнськоï
культури, ïх ваблять чужi землi
Ї Нiмеччина, Францiя, там вони можуть видавати себе за аристократiв, “справжнiх”
європейцiв, жити в розкошах за рахунок експлуатацiï крiпакiв, i ïм не
доведеться червонiти за своє походження. Деякi з них, побувавши за кордоном,
видають себе навiть за прихильникiв “братерства братнього”, волi. Однак це було
лише словесною трiскотнею, тому що пани залишилися жорстокими визискувачами
трудящих. Облуда панських “великих слов” була особливо очевидною при ближчому
ознайомленнi з ïхньою крiпосницькою практикою:
I знову шкуру дерете
З братiв незрящих, гречкосiïв.
Украïна та ïï народ були б щасливими, якби цi “безбатченки” нiколи
не поверталися назад звiдти, куди вони полюбляли ïздити. Нiхто б не оплакав
такоï втрати. Шевченко викрив зарозумiлiсть, пиху украïнського панства,
що присвоïло собi право представляти украïнську нацiю. Вдаючись до
iронiï, поет особливо ïдко висмiює мудрування украïнських панiв, що
хизувалися своєю “освiченiстю”. Але яка то освiченiсть, коли вони навiть
iсторiï свого народу, своєï рiдноï мови не знають. Поет з гiркотою
зазначає, що цi пани колись вивчать i свою iсторiю, i рiдну мову, якщо ïм
покаже нiмець.
Ї ïхнiй найбiльший авторитет.
Украïнська дворянська iнтелiгенцiя захоплювалась iдеями слов’янського
єднання, посилено вивчала iсторiю й мови слов’янських народiв, але залишалася
байдужою до потреб рiдкого народу i його мови.
Тарас Шевченко ïдко висмiює нацiоналiстичне трактування iсторiï
Украïни, гнiвно таврує “ясновельможних гетьманiв” як рабiв росiйського царя i
польського короля, розвiнчує козацьку старшину:
I гармонiя, i сила,
Музика та й годi.
А iсторiя… поема
Вольного
Їнарода!
Поет непримиримий до полiтичного чванства украïнських панiв. “Героï вашi
гетьмани,
Ї нiби каже поет.
Ї А де нинi запорозька вольниця?” Як же вони змирилися з тим, що тепер “на Сiчi
мудрий нiмець картопельку садить”? Гiрка iронiя звучить у цих рядках. Справдi,
царизм заселяв пiвдень Украïни чужинцями
Ї нiмецькими колонiстами, якi ставали жорстокими гнобителями украïнського
народу.
Поет звинувачує украïнських панiв, яким ïхнi предки передали у спадщину
“своï кайдани, свою славу”, у прислужництвi росiйському царевi i зрадi свого
народу.
Так викриває Шевченко облудний “патрiотизм” украïнських панiв.

Гнобительське своє єство вони намагаються прикрити культурницькою фразеологiєю,
лицемiрним прагненням “повести за вiком” Украïну, просвiтити затурканого й
темного селянина.
Щиро люблячи свою безталанну Украïну, Шевченко з повагою ставився до культури
iнших народiв. Рядками “I чужому научайтесь, й свого не цурайтесь”, що стали
крилатими, вiн пiдтверджує свiй патрiотизм, гордiсть за працьовитий i талановитий
украïнський народ i висловлює дружнi, братерськi почуття до iнших народiв. До
цього поет закликає всю украïнську iнтелiгенцiю.
Шевченко знав i засуджував реакцiйну суть нацiоналiзму украïнського
дворянства, яке голосними фразами про славу минулого намагалося облудно
перекрутити справжнiй смисл визвольноï боротьби народу. Поет показує, що
справжнiм героєм визвольноï боротьби завжди був народ, не пани, не козацька
верхiвка. Вiн викриває i тогочасних панiв, i ïх предкiв як пiдступних
запроданцiв.
I поет пише в “Посланiï” про майбутню всенародну революцiю. Вiн вiрить, що
народна революцiя неминуча:
Розкуються незабаром
Закованi люди.
Настане суд, заговорять
I Днiпро, i гори!
I потече сторiками
Кров у синє море
Дiтей ваших…
Отже, основна iдея “Посланiя” полягає в пророкуваннi того, що народ революцiйно
змете своïх лютих експлуататорiв
Ї украïнських панiв, якi прикриваються брехливими словами про “науку” для
народу та облудним “патрiотизмом”.






Схожі твори: