Головна Головна -> Твори -> Поема “Сон”

Поема “Сон”




Ї вершина полiтичноï сатири в творчостi Т. Шевченка
Поема “Сон” (“У всякого своя доля”) написана Шевченком у 1844 роцi в Петербурзi.
Поет привiз з Украïни живi враження дикоï сваволi помiщикiв, злиденного
життя i нестерпних страждань крiпакiв. Свiй гнiв вилив вiн у поемi, яка є гострою
сатирою на царську Росiю часiв Миколи I, на всю систему крiпосницького ладу.
Пролiтаючи у снi над рiзними мiсцевостями, Шевченко змальовує картину за картиною.

У вступi кiлькома рядками, сповненими глибокоï ненавистi, автор подає образ
загарбника, який
…неситим оком
За край свiту зазирає,
Чи нема краïни,
Щоб загарбать i з собою
Взять у домовину.
У цьому образi легко впiзнати царя. Микола I, образ якого Шевченко показує в
наступних частинах поеми, в той час (40-вi роки XIX ст.) провадив жорстоку
загарбницьку вiйну на Кавказi, знищуючи гiрськi народи. Нижче в цiй же поемi автор
говорить про Петра I i Катерину 11, засуджуючи ïх колонiальну полiтику. Деякi
вислови про них майже буквально збiгаються з наведеним вище, наприклад:

Накралися! А що взяли
На той свiт з собою?
Далi у вступi поет вiдмiчає характернi риси iнших гнобителiв: один

…тузами обирає
Свата в його хатi,
…нiшком у куточку
Гострить нiж на брата.
Показавши ряд негативних образiв крiпосницького суспiльства, Шевченко пристрасно
звертається до тих, що покiрно несуть своє ярмо. Вiн уïдливо ганьбить
пасивнiсть i тупе терпiння:
А братiя мовчить собi,
Витрiщивши очi!
Як ягнята: Нехай,
Ї каже,
Ї
Може, так i треба.
Пiсля цих рядкiв поет говорить про рiвнiсть людей вiд народження:

Схаменiться! Усi на сiм свiтi
Ї I царята, i старчата
Ї Адамовi дiти.
Цими рядками Шевченко висловлює палкий протест проти суспiльного ладу, заснованого
на гнобленнi людини людиною.
Пiсля цього вступу поет говорить, що йому приснився “Сон напричуд дивний”. “Так
буцiм сова летить лугами, берегами та нетрями…”, за нею полинув вiн сам i
побачив картини життя в рiзних мiсцях Росiйськоï iмперiï.

Пролiтаючи над селами Украïни, автор змальовує жахливу картину пiд’яремного
життя крiпакiв на фонi прекрасноï природи:
А онде пiд тином опухла дитина,
Голоднее мре,
а мати пшеницю на панщинi жне.
Це гнiвне викриття крiпосництва, що зумовило нелюдськi умови життя народу.

Лiричний герой не побачив “раю” на Украïнi, не знайшов його i на небi й
полетiв далi аж у Сибiр. Вiн вражений безмежнiстю снiгового простору i людського
горя. Скрiзь “сльози i лати”. Краïна вся залита кров’ю. Стогнуть народи

Ї жертви самодержавноï Росiйськоï iмперiï. I серед цього холоду,
ридань, снiгiв, гнiту
Ї зiгрiта безмежною авторською любов’ю постать революцiонера. У описi Сибiру
Шевченко показує саме образ декабриста. Вiн цiнить його саме як борця за волю,
борця проти царизму.
Розповiдаючи про окремi картини Петербурга, Шевченко основну увагу зосереджує на
образi Миколи I. Тут зосереджувалася вся бюрократична машина царського
самодержавства, що гнобила народи. Очолював ïï “неситий”, тобто цар.
Поет змальовує типовi образи панiв гладких, “мов кабани годованi”, набундючених,
тупих. Крiм того, пани розвiнчуються i в етико-соцiальному аспектi: це блюдолизи
(пiдлабузники), кар’єристи, позбавленi будь-яких ознак людськоï гiдностi,
чесностi, порядностi:
Аж потiють та товпляться,
Щоб то ближче стати
Коло самих: може, вдарять
Або дулю дати благоволять…
Пишнi бундючнi вельможi були насправдi духовними рабами, лакеями царя i царицi.
Серед царських прихвостнiв лiричний герой побачив i “землячка” з “цинованими
Aудзиками”, чиновника нижчого рангу. “Мерзенний каламар” добре навчався у столицi
брати хабарi й зневажати рiдне. Образ цього “просвещенного” малороса, хохла став
синонiмом людини-перевертня, що по-лакейськи плазує перед панами.

У кiнцi поеми згадується “братiя”, яка служить у сенатi. Цих чиновникiв Шевченко
характеризує як п’явок народу. З них вiн видiляє землякiв, якi живуть лише
iнтересами своєï чиновницькоï кар’єри i є ворогами трудового народу,
його культури та рiдноï мови.
Чимало рядкiв у поемi присвячується росiйським царям. Усi вони були поневолювачами
украïнського народу, його жорстокими визискувачами. Особливо люто катували
Украïну Петро I та Катерина II. Говорячи про Петра I, Шевченко бачить у ньому
лише колонiзатора:
…Цей той первий, що розпинав
Нашу Украïну,
А вторая доконала
Вдову-сиротину.
Отже, всi розглянутi картини i образи поеми створюють єдиний загальний образ

Ї образ крiпосницькоï системи з самодержавною формою влади. Весь змiст поеми
закликав у свiй час до революцiйноï боротьби проти крiпосницькоï системи
i царизму. Але поема не втратила свого революцiйного значення i тепер, бо вона
спрямована проти гнобительськоï системи взагалi, а також проти
загарбницькоï полiтики будь-яких можновладцiв.






Схожі твори: