Головна Головна -> Твори -> Образ Катерини в однойменнiй поемi Тараса Шевченка

Образ Катерини в однойменнiй поемi Тараса Шевченка




Катерина… В уявi вiдразу ж постає овiяний смутком образ Катерини з
однойменноï поеми Шевченка. У латанiй свитинi, з дитиною на руках, “на плечах
торбина, а в руках цiпок”. Цiпок, яким захищала вона себе, свого сина вiд злих
собак, злих людей, злоï долi. Та хiба ж захистить вiн ïï, одиноку i
гнану всiма, вiд жорстокого життя? Звичайно, нi. Тому й фiнал поеми закономiрний.
З останнiми словами:
Прийми, Боже, мою душу,
А ти
Ї моє тiло!
Ї
Катерина втопилася. Їï Iвась, коли вирiс, став поводирем слiпого кобзаря.

Справжнiм захисником простоï жiнки Украïни феодально-крiпосницькоï
доби був великий Шевченко, поетичне слово якого стало надiйним оборонцем наймички
Ганни, Слiпоï, Оксани, Мар’яни-черницi, Катерини… Старшу сестру поета звали
Катерина, може, тому саме сестрою, що потребує братерськоï пiдтримки,
захисту, сприймається поетом жiнка. Вiн вiдтворює ïï образ, глибоко
спiвчуваючи жiночiй долi, захищаючи ïï.
Вболiваючи за долю дiвчини, автор хоче застерегти ïï вiд необачного
вчинку, радить “шануватися, щоб не довелося москаля шукати”. Та Катерина щиро
покохала, “як знало серденько…”. Глибокi й природнi будь-якi негоди, ïй за
“милого як спiвати, любо й потужити”.
Далi розгортається трагiчна iсторiя молодоï матерi-покритки. Спочатку вона ще
сподiвається на повернення коханого. Потiм гiрко плаче над своєю долею, а пiсля
народження сина ïï життя стає справдi нестерпним. Всi вiд неï
вiдвертаються, зневажають ïï. Поет засуджує таке жорстоке ставлення до
обдуреноï дiвчини:
Бодай же вас, цокотухи,
Та злиднi побили,
Як ту матiр, що вам на смiх
Сина народила.
Тяжко Катеринi прощатися з батькiвською хатою, з рiдним селом. За гiркими сльозами
нiчого не бачить, “тiльки сина пригортає, цiлує та плаче”. Син… Ось заради чого
треба жити. I вирiшила Катерина знайти батька, дати долю дитинi.
Свище полем завiрюха,
Iде Катерина
У личаках
Ї лихо тяжке!
Ї
I в однiй свитинi.
Iде Катря, шкандибає…
Їй доводиться просити милостиню, чути постiйнi кпини та глузування, ïй
соромно i тяжко, та любов до дитини, бажання якось влаштувати долю Iвася змушують
ïï перебороти сором. I ось нарештi зустрiч з офiцером, батьком
ïï сина. Катерина прагне викликати в нього почуття жалю, якщо не до
себе, то хоч до сина. Вона ладна на приниження, готова бути йому за наймичку,
забути, що вони кохалися колись, що вона стала покриткою. Та страшне вiдкриття:

Утiк!.. Нема!.. Сина, сина
Батько одцурався!
Ї
стає останнiм випробуванням, якого Катерина не витримує i закiнчує життя
самогубством. Можна засуджувати Катерину за ïï необачливiсть (“полюбила
москалика, як знало серденько”) чи малодушнiсть (утопившись, покинула сина
напризволяще, не подумала про його долю). Однак завжди проймаєшся великим
спiвчуттям до долi Катерини, бо в ïï образi втiленi одвiчнi жiночi
страждання. Це образ Украïни, високоï i пречистоï, i все ж
нещасливоï, ось уже багато столiть гнаноï недолею по тяжких життєвих
манiвцях.
Поема “Гайдамаки” Т. Г. Шевченка
Ї незвичайне й важливе явище в украïнськiй лiтературi. У нiй знайшло своє
вiдображення багатовiкове прагнення украïнського народу до незалежностi. Та
разом з тим вона зовсiм не схожа на iншi поеми героïчного жанру. Поряд зi
сторiнками, що вiдтворюють боротьбу украïнського народу з польською шляхтою,
оживають лiричнi свiтлi картини прекрасного кохання Яреми i Оксани. Ця поема
викликає iнтерес у читачiв усiх часiв. Незабутнi ïï сторiнки яскравими
картинами виникають в уявi.






Схожі твори: