Головна Головна -> Твори -> “Не слухала Катерина нi батька, нi неньки”

“Не слухала Катерина нi батька, нi неньки”




(за поемою Т. Г. Шевченка “Катерина”)
Коли читаєш твори Шевченка, починаєш розумiти, яким згустком болю була для поета
жiноча доля. Вiн, здається, зiбрав у своєму серцi воєдино всi страждання
поневолених i скривджених жiнок, ïх вiдчай, надiï, прагнення. Зiбрав,
щоб схвильовано розповiсти про них цiлому свiтовi.
Одним з перших жiночих образiв у Т. Шевченка стала Катерина з однойменноï
поеми, прообразом якоï була кохана поета Оксана Коваленко.
У лiтературi до часу написання “Катерини” було багато творiв на тему зведення
простоï дiвчини паном-спокусником. Та Шевченко висвiтлив цю трагедiю вiдразу
у декiлькох планах: моральному, соцiальному i нацiональному. I все це подав нам,
наче випестував дитину, вклавши у свою розповiдь увесь бiль за власне нездiйсненне
кохання. Принаймнi менi так здалося.
Катерина була не першою i не останньою серед сотень таких же дiвчат, що,
покохавши, замiсть щастя вже з першоï хвилини зустрiли лише сором та осуд вiд
громади. Ми бачимо, що вiра у щирiсть почуттiв коханого, прагнення до щастя i
переконанiсть, що любов не може бути грiхом, поступово призводять дiвчину до
трагедiï. I ця трагедiя полягає не в покараннi за те, що “не слухала Катерина
нi батька, нi неньки”, i не в тому, що, як твердять деякi сучаснi
лiтературознавцi, Катерина вiддала себе “москалю”, знехтувавши украïнським
парубком. Гадаю, що трагедiя нашоï Катерини
Ї у знiвеченнi саме душi, а не тiла:
А за вiщо, Боже милий!
За шо свiтом нудить?
Що зробила вона людям,
Чого хочуть люде?
Щоб плакала! Серце моє!
Тiло можна вилiкувати, а розтоптану душу вже не воскресиш…
Здається, повчальний приклад подано, тему вичерпано. Та Шевченко, мабуть, не був
би генiальним письменником-психологом, якби цим i обмежився. Мене особисто вразив
образ Катерини-матерi, яку пiднесли iз смiття, куди ïï втоптали злi
язики, два крила: вiра у кохання i материнська свята любов до сина. Розумiючи, що
для Iвана вона загублена назавжди, Катерина заклинає його:
Покинь мене, забудь мене,
Та не кидай сина.
Може, слушно поставити питання: “Чому ж тодi вона покинула немовля напризволяще, а
сама наклала на себе руки?” Думаю, тут сплелося все: i крах сподiвань, i зневiра у
майбутньому, i вiдчай, i, може, огида до свого становища, i сором, i навiть
ненависть до власного минулого. Чи могла Катерина з такою зламаною душею жити
далi, ростити у щастi сина, наставляти його на краще? Мабуть, тому пiдсвiдомо
дiвчина вибрала смерть, вiддавши ïй перевагу перед жит-тям-пеклом.

Але я все ж таки здебiльшого погоджуюся з думкою, що в основi дiвочоï
трагедiï було нехтування батькiвськими застереженнями, бо батьки нiколи не
бажають дитинi поганого, намагаються завжди захистити ïï вiд бiди. Вони
керуються досвiдом, батькiвським передчуттям. Катеринi порадитись би з ними,
прислухатися, а вже потiм вирiшувати свою долю i, як потiм сталося, долю ще
однiєï людини
Ї сина!
Тим-то й безцiнна поема “Катерина”, що вона вчить багато чому: честi, гiдностi,
розсудливостi, шануванню дорослих, старших за вiком, почуттю вiдповiдальностi за






Схожі твори: