Головна Головна -> Твори -> Роздуми Шевченка про власну долю та долю Украïни

Роздуми Шевченка про власну долю та долю Украïни




в поезiï “Менi однаково, чи буду…”
Чим уважнiше вчитуєшся у Шевченкову поезiю “Менi однаково, чи буду…”, тим
виразнiше вимальовується перед нами постать поета як нацiонального пророка. Участь
у Кирило-Мефодiïвському братствi дозволила йому простежити пожвавлення
нацiонального руху в Украïнi. Поет розумiв, що це тiльки початок поступового
накопичення визвольноï енергiï народу. Тому не дивно, що грубе
придушення нацiонального руху, розгром таємного товариства спричинило появу вiрша
“Менi однаково, чи буду…” У ньому ми бачимо, як невiдступно мучила Шевченка
думка про загрозу вiдродженню Украïни, якщо росiйськi самодержавцi присплять
нацiональну свiдомiсть украïнцiв i викоренять з ïхньоï свiдомостi
бодай натяки на можливiсть iснування самостiйноï украïнськоï
держави:
…Як Украïну злiï люде
Присплять, лукавi, ï в огнi
Їï, окраденую, збудять…
Ось що для Шевченка є головним, а не любов i слава серед спiввiтчизникiв! Вiн без
болю зiзнається:
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снiгу на чужинi
Ї
Однаковiсiнько менi.
Але дуже важко повiрити у його байдужiсть щодо причетностi до рiдноï
Украïни: “Менi однаково, чи буду // Я жить в Украïнi, чи нi”. Для поета
рiдна земля була святою, вiн так щиро ïï любив! Але його життєвий шлях
несе на собi вiдбиток довгого перебування у крiпацькiй неволi
Ї “На нашiй
Ї не своïй землi”. Та перед цими рядками є й iншi: “На нашiй славнiй
Украïнi”. З одного боку, Украïна славна i наша, а з iншого

Ї все-таки, “не своя”, бо невiльна, сама собi не належить. Гадаю, саме в цьому
парадоксi й мiститься генiальна тема твору: вражаюче глибоке вiдображення трагiзму
людини, яка так багато зробила для своєï Батькiвщини, але нараз вiдчула, що
через певнi обставини вiд ïï працi може не залишитися й “малого слiду”.

Умисне лукавить поет i тодi, коли пише, що “малого слiду не покину” на
Украïнi i що його “не пом’яне батько з сином”. Навiщо ця “маска” лiричного
героя, який робить заяви, що можуть викликати у читача пiдозру щодо його щиростi?

На це питання я знайшов вiдповiдь тiльки тодi, коли зрозумiв, що цi запевняння
поета про власну байдужiсть до того, чи буде вiн жити в Украïнi, чи нi, чи
згадуватимуть його на рiднiй землi, чи не згадуватимуть,
Ї все це для того, щоб наголосити: Шевченковi, звiсно, не однаково. Вiсiмнадцять
рядкiв вiрша напружено готують нас до важливостi останнiх п’яти рядкiв:

Та не однаково менi,
Як Украïну злiï люде
Присплять, лукавi, i в огнi
Їï, окраденую збудять…
Ох, не однаково менi.
У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему
украïнськоï нацiï, що, мов меч, висить над нею вже кiлька столiть i
яка стала чи не найзлободеннiшою проблемою сьогоднiшнього дня: окраденiсть
розбудженоï в огнi революцiйних перетворень Украïни, окраденiсть у час
ïï оновлення та вiдродження. Тому я з повним правом вважаю поезiю “Менi
однаково, чи буду…” зверненням-попередженням сучасному поколiнню
украïнцiв.






Схожі твори: