Головна Головна -> Твори -> Моï роздуми над долею дитини-сироти пiсля прочитання вiрша Т. Шевченка “Менi тринадцятий минало”

Моï роздуми над долею дитини-сироти пiсля прочитання вiрша Т. Шевченка “Менi тринадцятий минало”




Коли живеш у сiм’ï, коли у тебе є i матуся i тато, коли з першого дня життя
тебе огортають щоденно любов i турбота рiдних людей, то цей родинний затишок, це
щастя стає звичним i навiть непомiтним-Але ось я прочитав вiрш Т. Г. Шевченка
“Менi тринадцятий минало”
Ї i моя душа озвалася таким хвилюванням, таким болем, такими нiжними й вдячними
почуттями до рiдних, що й не вимовить словами! Яким же рiзним є поняття щастя,
“раю” для мене i для тринадцятирiчного героя вiрша!
Для його вiдкритоï душi цей “рай”
Ї скрiзь! I Господнє небо, i сяюче сонце, i село, i веселе ягня
Ї це те, вiд чого на серцi хлопчика “так любо, любо стало, неначе в Бога”. Ми
бачимо, що душа його налаштована на добро, яке вiдлунює у словах молитви: “Тодi
так приязно молилось…” Це
Ї свiт душi Тараса-хлопчика, малого сироти.
Та є ще дiйснiсть, у якiй
…недовго сонце грiло,
Недовго молилось…
Запекло, почервонiло
I рай запалило.
У цьому сирiтському свiтi “село почорнiло”, “небо голубее… помарнiло”, /не
моï ягнята”, “нема в мене хати”. “Не дав менi Бог нiчого!..”

Ї пронизливий, жорстокий висновок-вирок приголомшує мене; враз хочеться допомогти,
захистити хлопчика. Та ось я бачу, як “…дiвчина… прийшла, привiтала, утирала
моï сльози i поцiлувала”. I сирiтське серце, радiсно стрепенувшись, засяяло
разом iз сонцем: нехай немає рiдних мами й тата, але
Ї “неначе все на свiтi стало // Моє … лани, гаï, сади!”
Та ця омана недовговiчна: кришталевий дитячий “рай” розбивається суворою дiйснiстю
Залишається тiльки гiрко шкодувати за тим, що “Господь не дав дожить малого вiку в
тiм раю”, змиритися iз сирiтською долею “юродивого”, що “людей i [Бога]
прокляв!.”






Схожі твори: