Головна Головна -> Твори -> Iдея незнищенностi справжнього кохання, краси, вiрностi

Iдея незнищенностi справжнього кохання, краси, вiрностi




в баладi Шевченка “Тополя”
Що таке кохання i що таке справжнє кохання? А що таке закоханiсть? Спробуємо
вiдповiсти на цi питання, спираючись на баладу Т. Г. Шевченка “Тополя”. Нагадаємо
ïï короткий змiст: дiвчина покохала козака, якийсь час з ним
зустрiчалася. Далi вiн ïï залишив, обiцяв повернутися. Минуло кiлька
рокiв, а дiвчина все чекає. Мати збирається ïï видавати за iншого.
Дiвчина йде до ворожки, та дає ïй зiлля. Дiвчина випиває його i обертається
на тополю. Спробуємо знайти в цьому нехитрому сюжетi кохання, красу i вiрнiсть.

Почнемо спочатку. Дiвчина зустрiчається з козаченьком. Ось як це показує Шевченко:

Стануть собi, обiймуться
Ї
Спiва соловейко;
Послухають, розiйдуться,
Ї
Обоє раденькi…
Для дiвчини це першi почуття, перший досвiд у коханнi. Тому вона вiддає коханому
усе серце, усю довiру, для неï ïï милий
Ї iдеал. Дiвчина ще не знає (на власному досвiдi), що кохання буває гiрким, що
бувають зради та розчарування.
Минає час радощiв i приходить час смутку. Коханий поïхав геть. Що б мала
зробити звичайна дiвчина за нашою, сучасною, логiкою?
Поплакала б кiлька днiв чи тиждень i знайшла б собi iншого. Але в героïнi
балади все не так. Життя втрачає для неï сенс. Навiть батьки не вiдiграють в
ïï життi таку роль, як ранiше. (“Без милого батько, мати

Ї / Як чужiï люди”). Далi
Ї гiрше:
Минув i рiк, минув другий
Ї
Козака немає;
Сохне вона як квiточка…
Для дiвчини життя без милого стає тягарем. Проте вона ладна чекати на нього все
життя. Але тут втручається мати. Вона хоче вiддати доньку за заможного лiтнього
чоловiка. I тодi дiвчина зважується на ризик. Вона йде до ворожки, розповiдає про
свою недолю, плаче, говорить, що накладе на себе руки. За цих обставин ворожка дає
зiлля, яке може допомогти в нелегкiй справi. Якщо козак живий, то вiн неодмiнно
повернеться, якщо нi
Ї то краше не знати, що буде. Закохана має останнiй шанс побачити свого милого i
зважується прийняти зiлля. Але козак не повернувся
Ї i дiвчина стала тополею. Одразу виникає питання: чому саме тополя? Вiдповiдь
можна знайти у зовнiшнiй схожостi дiвчини з цим деревом: висока, тоненька,
струнка. Тополя саме цим вирiзняється серед iнших дерев. Так само цi
характеристики вважаються ознаками дiвочоï краси.
Якщо шукати причини трагiчноï долi головноï героïнi, то ïх
принаймнi двi. Перша
Ї це тогочаснi традицiï: дiвчина має любити у своєму життi лише одного
чоловiка; батьки можуть втручатися у життя дiтей, вибираючи за них наречену чи
нареченого. Друга причина
Ї це кохання. Наскiльки воно справжнє, ми не можемо напевно сказати, адже це
вигадана героïня. Але я вважаю, що тут є одна ознака справжностi i щиростi
кохання
Ї це момент перетворення дiвчини у тополю. Згадаймо, як починається балада:

По дiбровi вiтер вiє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Уявiть, десь в полi стоïть самотня тополя. Минають роки, а вона все
стоïть. Ми знаємо, що це дiвчина чекає на свого коханого. Вже минуло багато
часу, а вона все ще чекає. Головною ознакою справжнього кохання є довготривалiсть
почуття. У баладi саме так i сталося. Ця тополя, як символ кохання, буде стояти
бiля дороги вiчно i нагадувати людям про романтичну i трагiчну iсторiю i про те,
яким має бути справжнє кохання.






Схожі твори: