Головна Головна -> Твори -> Мрiï Тараса Шевченка про майбутнє Украïни

Мрiï Тараса Шевченка про майбутнє Украïни




Людинi притаманно мрiяти. Мрiя не дає спокою у життi, не дозволяє стояти на мiсцi,
кличе вперед…
Мрiя i дiйснiсть часто виступають у суперечностi. Страждаючи все життя сам, болюче
вiдчуваючи страждання свого народу, Т. Г. Шевченко мрiяв про свiтле i радiсне
майбутнє Украïни.
Неоднаково було йому:
Як Украïну злiï люди
Присплять, лукавi, i в огнi
Їï окраденою збудять…
(“Менi однаково…”)
Тому i проклинав поет “отих царiв, катiв людських”, панiв рiзних гатункiв, усiх,
хто несе горе народовi, i кликав “громадою обух сталить та добре вигострить
сокиру, та й заходиться вже будить
Ї хиренну волю”.
Повиннi порватися кайдани, повинна правда прийти на землю:
…бо сонце стане
I оскверненну землю спалить.
(“О люди! Люди небораки!”)
Вiрив Тарас у невмирущий дух народу, знав, що не можна знищити його, як не мiг
Зевс примусити скоритися Прометея; що житиме вiн (цей дух) i розiв’ється, як оте
дерево, на яке моляться “колiзаки” (казахи) (“У Бога за дверима лежала сокира”).

Без волi немає щастя – вважав Шевченко:
…де нема святоï волi,
Добра не буде там нiколи.
(“Царi”)
Тому так зворушливо змальовує вiн мрiю-сон нещасноï крiпачки (“Сон”), якiй
уявляється, що ïï син:
I уродливий, i багатий,
Уже засватаний, жонатий…
На вольнiй, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волi;
I на своïм веселiм полi…
Тому i славить генiальний поет украïнського народу синiв Кавказу, що
вiдстоюють свою незалежнiсть (“Кавказ”):
Борiтеся – поборете!
Вам Бог помагає.
За вас правда, за вас слава
I воля святая.
I мрiє Кобзар про часи, коли “розкуються незабаром закованi люди” (“I мертвим, i
живим…”), коли не зостанеться “i слiду панського на Украïнi” (“I вирiс я на
чужинi”). Тодi “у селах, у веселих i люди веселi” житимуть, тодi “спочинуть
невольничi утомленi руки i колiна одпочинуть, кайданами кутi” (“Iсаïя. Глава
35”).
I забудеться срамотна
Давняя година.
I оживе давня слава,
Слава Украïни.
(“I мертвим, i живим…”)
Вiльний народ оживить природу, оживить свою душу, шануватиме своïх
героïв, свою iсторiю, свою правду.
Так чи iнакше, але не слiд чекати, поки “нiмець” нашу iсторiю нам розкаже. I свою
солов’ïну мову народ пiднесе над свiтом як прапор свого духовного багатства,
бо неприродно ж, коли:
…усi мови слов’янського люду –
Всi знаєте. А своєï
Дастьбi… Колись будем
I по-своєму глаголать…
(“I мертвим, i живим…”)
Глибоко ранило поета i духовне гноблення народу. Вiн вiрив у Бога, “великого
Бога”, вiрив у жертовнiсть Христа:
За кого ж ти розiп’явся,
Христе, сине Божий?
(“Кавказ”)
Але бачив Шевченко й iнше: церква стала знаряддям гноблення народу. Тому й мрiє
Кобзар про суспiльство, де релiгiя буде духовно збагачувати людину, де не буде
продажноï служницi панства, церкви минулого:
…будем, брате,
З багряниць онучi драти,
Люльки з кадил закуряти,
Явленими пiч топити,
А кропилом будем, брате,
Нову хату вимiтати.
(“Свiте ясний, свiте тихий…”)
Зазнаючи горя i болю, зазнаючи гноблення з боку росiйського царизму, наш великий
Кобзар часом проклинав москалiв i польську шляхту, але мрiяв про дружбу великих
народiв. Вiн писав:
…Ляше, друже-брате!
подай же руку козаковi
I серце чистеє подай!
I знову iменем Христовим
Возобновим наш тихий рай…
(“Ще як були ми козаками…”)
Вiн мрiяв про сiм’ю вольну, нову, де:
…буде син i буде мати,
i будуть люде на землi,
де простеляться шляхи вiльнi i широкi:
…I пустиню опанують
Веселiï села.
(“Iсаïя. Глава 35”)
Мав Тарас i особистi мрiï. Хотiлося йому з милою дружиною у маленькiй хатинi
над Днiпром дожити вiку:
Я тiльки хаточку в тiм раï
Благав i досi ще благаю,
Щоб хоч умерти на Днiпрi,
Хоч на маленькiй горi…
(“Не молилася за мене”)
Не збулася ця мрiя Шевченкова. Та збулася iнша: з любов’ю i шаною згадує вiльна
Украïна “незлим тихим словом” свого сина.
Немає неволi в Украïнi, у повний голос звучить ïï мова. Гордi
ïï сини пишаються своïм героïчним минулим i намагаються
впевнено дивитися в майбутнє.
Але щоб посiсти почесне мiсце серед народiв свiту, треба ще ой як багато зробити!

Роботящим умам,
Роботящим рукам
Перелоги орать,
Думать, сiять, не ждать
I посiяне жать
Роботящим рукам.
(“Молитва”)






Схожі твори: