Головна Головна -> Твори -> Образ народного спiвця в поезiï Тараса Шевченка

Образ народного спiвця в поезiï Тараса Шевченка




Поет – не жрець, що курить фiмiам
Чи творить в тишинi нiчнiй молитву,
Поет – борець, що кличе вiйсько в битву
I першим йде в запеклу битву сам.
/ А. Малишко /
На шляхах бойових звитяг i на мирному полi творчоï працi поряд з людиною,
поряд з народом – його пiсня-душа, частина його творчоï пiсенноï душi.

У нiй все, чим живе людина, чим живе народ. Їï творцi i виконавцi завжди
посiдали почесне мiсце серед оборонцiв Вiтчизни. Боян спiвав славу землi руськiй,
пiдтримували дух воïнiв запорожськi кобзарi, зiгрiвав душу своïми
пiснями-думами знаменитий Остап Вересай.
Образу народного спiвця багато уваги придiляє Т. Г. Шевченко.
З фолькльору i лiтератур рiзних народiв ми знаємо про акинiв, трубадурiв,
шансоньє… Поет-спiвець Шевченко – це людина трагiчноï долi, старий козак:

Перебендя старий, слiпий –
Хто його не знає?
Вiн усюди вештається
Та на кобзi грає.
А хто грає, того знають
I дякують люди:
Вiн ïм тугу розганяє,
Хоч сам свiтом нудить
Ї
(“Перебендя”)
Як рiдного зустрiчають кобзаря у кожному селi:
– Кобзар iде! Кобзар iде! –
Та всi, якомога,
Хлопцiв кинули, побiгли
Зустрiчать слiпого!
(“Мар’яна-черниця”)
I грали кобзарi про давню славу i мужнiсть козацьку. В ïхнiх думах (i тiльки
в них!) жила iсторiя Украïни, з ïï свiтлими i темними, гiркими
часами, в них йшлося “Про Чалого”, “Як Сiч руйнували”. Але життя є життя – i
веселоï мiг заспiвати кобзар.
З дiвчатами на вигонi –
Гриця та веснянку,
А у шинку з парубками –
Сербина, Шинкарку.
(“Перебендя”)
Епiзодичний, але яскравий образ народного спiвця ми бачимо i в поемi Шевченка
“Гайдамаки”. Старий Волох пiдтримує бойвоий дух повстанцiв, спiваючи про Максима
Залiзняка, спiває для рядових гайдамакiв (щоб старшина не почула!). Або:

Братайтеся з нами,
З нами, козаками,
Згадаймо Богдана,
Старого гетьмана,
Будете панами.
(“Гайдамаки”)
Образ кобзаря для Шевченка нерозривний з образом Украïни:
Утни, батьку, щоб нехотя
На весь свiт почули,
Що дiялось в Украïнi,
За що погибала,
За що слава козацькая
На всiм свiтi стала.
(“До Основ’яненка”)
Кобзарем народним вiн називає основ’яненка, i сам став генiальним Кобзарем
своєï неньки-Украïни. Змушений бiльшу половину життя провести на чужинi,
поет заздрив волi бандуриста:
Бандуристе, орле сизий!
Добре тобi, брате!
Маєш крила, маєш силу,
Є коли лiтати
Тепер лети ж в Украïну –
Тебе виглядають…
(“Н. Маркевичу”)
I Тараса чекала Украïна. Вiн вiрив у це, душею рвався на береги Днiпра, у
вишневi садки; туди, на Батькiвщину, посилав вiн своï думи, квiти-дiти. I
закликав, молив:
Привiтай же, моя ненько,
Моя Украïно,
Моïх дiток нерозумних,
Як свою дитину!
(“Думи моï…”)
Отож, образ спiвця народного – це i образ самого Шевченка, не випадково ж народ
називає його Кобзарем. Якщо повно характеризува ти цей образ, то треба аналiзувати
всю творчiсть генiального художни ка, письменника, поета. Скажемо тiльки, що в нiй
– все те, що робить безсмертним наш народ, нашу душу, нашу пiсню.

Наша дума, наша пiсня
Не вмре, не загине.
От де, люди, наша слава,
Слава Украïни.
(“До Основ’яненка”)






Схожі твори: