Головна Головна -> Твори -> ЧЕРНIЛЕВСЬКИЙ СТАНIСЛАВ БІОГРАФІЯ

ЧЕРНIЛЕВСЬКИЙ СТАНIСЛАВ БІОГРАФІЯ




(народився 1950 року)
Народився в с. Жванiна Вiнниччинi у багатодiтнiй родимi. Рано втратив батька.
Середню освiту здобував у школах-iнтернатах. Закiнчив Вiнницький педагогiчний
iнститут i деякий час працював учителем. Потiм вступив на факультет кiнорежисури
Киïвського театрального iнституту iменi I. Карпенка-Карого, оскiльки з
дитинства мрiяв займатися кiномистецтвом. Працював на Киïвськiй
кiностудiï художнiх фiльмiв iменi О.Довженка.
Поет, кiносценарист. Найвiдомiша збiрка поезiй “Рушник землi” (1984). Лауреат
премiï iменi Василя Симоненка.
Станiслав Чернiлевський: поет, кiносценарист, особистiсть
Життєвий шлях Станiслава Чернiлевського був вельми непростим. Хлопчик залишився
без батька у багатодiтнiй родинi, тож довелося здобувати середню освiту в
школах-iнтернатах. Не вiдразу Станiславу пощастило з вибором “сродноï”
професiï. Спочатку недовго працював учителем пiсля закiнчення Вiнницького
педагогiчного iнституту, але не вважав цю роботу справдi “своєю”. З дитинства
Чернiлевський марив кiнематографом i прагнув вступити на факультет кiнорежисури.
Його мрiя збулася. У стiнах Киïвського театрального iнституту iменi I.
Карпенка-Карого вiн здобув фах кiносценариста. Працював на Киïвськiй
кiностудiï художнiх фiльмiв iменi О. Довженка.
Проте де б не був Станiслав Чернiлевський, яку життєву дорогу собi не обрав би,
вiн, перш за все, поет. Йому заслужено було присуджено премiю iменi Василя
Симоненка.
Поезiя Чернiлевського бере своï початки i мотиви в дитячих мрiях. Дмитро
Павличко у передмовi до книги С. Чернiлевського “Рушник землi” писав: “Є такi
серця, для котрих розлука з матiр’ю
Ї смертне страждання…” З його дитячих мук, з тужби за мамою, перших стражденних
почувань народжувалися його вимогливi поняття людини i свiту, емоцiйнi хвилi душi,
котрi проносилися через усе дитинство й молодiсть, щоб ударити нинi гучним прибоєм
поетичного слова”.
Про палку любов до рiдноï неньки свiдчить вiрш “Теплота родинного iнтиму”.
Мати творить диво, намагаючись зiгрiти свою родину, вона запалює пiч i прив’язує
“мотузком диму” хату до небес. У неï в гостях уже дорослий син, але в хатi,
зiгрiтiй материнським теплом, вiн знову стає малесенькою дитиною, його душа
свiтлiє, бо вiдчуває свiтло свiтанкового маминого вогню.
Коли роз’ïхалися дiти, мати сумує, знову i знову чекає ïх у спорожнiлiй
хатi, щоб зiгрiти своєю теплотою. Пiзнiше своï найкращi думки мати пов’язує з
онуками. Про це вiрш “Забула внучка в баби черевички”. Коли лiто “перекотилось” за
село i осiнь тихенько опустила “горiховий листок перед вiкном”, прийшла пора
бабусi прощатися з онучкою, яка гостювала у неï в селi.
Маленька дiвчинка махнула “рученям”, окропила повiтря дитячим смiхом i
поïхала в мiсто. Випадково забутi маленькi дитячi черевички нагадали бабусi
про те, як вона була колись маленькою, про те, як пiдростали ïï дiти,
про маленьку онучку, яку хотiлося б бачити частiше. Перед сном бабуся торкнулася
до черевичкiв, щоб увi снi побачити ïх маленьку господиню.
Любов до матерi, до рiдного дому сформувала особистiсть Станiслава Чернiлевського.
Надзвичайно тонкий лiрик, вiн, як нiхто iнший, зумiв передати материнську гiркоту
i сум розставання з рiдними дiтьми i онуками.






Схожі твори: