Головна Головна -> Твори -> Мажор i мiнор у повiстi Миколи Хвильового “Iван Iванович”

Мажор i мiнор у повiстi Миколи Хвильового “Iван Iванович”




Сатирична повiсть “Iван Iванович” з’явилася вперше в журналi “Лiтературний
ярмарок” у 1929 роцi. Епiграфом до твору послужили слова Миколи Гоголя, де йдеться
про прагнення митцiв “викопувати” для своïх творiв персонажiв iз глухих,
нiчим не примiтних мiсць, зображувати бiднiсть i недосконалiсть життя. I ось
Микола Хвильовий знайшов ту “глуш” i той “закуток”, якi, на його думку, можуть
стати предметом зображення у повiстi.
Головний герой твору був виграний за “вольтер’янство” з третього курсу юридичного
факультету, тож вiн мав майже вишу освiту. Жив вiн у нагiрнiй частинi “вiд голови
до п’ят революцiйного” мiста на вулицi Томаса Мора. Закутком цей район назвати
важко: скрiзь асфальт, клумби, по дорозi пролiтають автомобiлi. Скрiзь панує
порядок у “новiй революцiйнiй iнтерпретацiï”. Сiм’я Iвана Iвановича творить
“новий комунiстичний побут”, як говорить голова родини. Але у цьому “новому”
побутi залишається це досить багато старого i далекого вiд iдеалiв комунiзму. Бо
коли дружина Iвана Iвановича
Ї товаришка Галакта (Марфа Галактiонiвна) читає Ленiна i Маркса, ïï рука
тягнеться за Мопассаном. У родинi є син Май i донька Фiалка.
Окрiм того, є гувернантка
Ї мадемуазель Люсi й куховарка Явдоха.
Iван Iванович має партiйну кличку Жан. Вiн заробляє на життя у трестi, але на 250
карбованцiв прожити важко, тож доводиться йому писати до мiсцевоï преси. Ця
людина має надуте черево, ходить у дорогих костюмах, має репутацiю гарного
робiтника i зразкового партiйця, вiн прагне “бути зразком для iнших i особливо для
несвiдомоï партiйноï маси”. Для цього товариш Жан регулярно сплачує
членськi з внески, що становить 2 % вiд його заробiтку, у рiзнi органiзацiï:
вiн i член “Друга дiтей”, i член “Повiтрофлоту” та “Доброхïму”, а також член
клубу полiткаторжан i профспiлки i т. д. i т. п. Навряд чи знайдеться хтось, хто в
цьому сенсi мiг би позмагатися з Iваном Iвановичем, тут дiйсно вiн “не має
собi-рiвних”. Герой часто розпалюється у дискусiях з приводу побудови соцiалiзму,
бо вiн сам не радий, що має “такий палкий характер i таку бiльшовицько-витриману
натуру”.
Iван Iванович
Ї це той, хто не може “спокiйно реагувати на партiйне виродження”, але не помiчає
того, що це “виродження” торкнулося i його сiм’ï.
До Марфи Галактiонiвни час вiд часу навiдується друг дому Методiй Кирилович i вони
разом розв’язують “головне питання”. Хоча Iван Iванович має чотири кiмнати, його
кухарка спить у коридорi, при цьому господар любить похвалитися своïм
“почуттям пролетарськоï норми”. Товариш Жан користується меблями,
конфiскованими у якогось помiщика, а отже, сам стає схожим на нього. Герой
надiлений “рiшучим темпераментом”, вiн не любить “сентиментальничати”, дуже
“скромний” i “чесний”, але все це лише на свою користь. Дiти в родинi виховується
француженкою-гувернанткою, як це бувало при царизмi, тому розмовляють лише
по-французьки, не знаючи рiдноï мови.
А замiсть казок, якi виховують iдеалiстiв, дiти слухають “соцвихiвнi оповiдання”.
Цiкавим штрихом до портрету Жана i Галакти є ïхнє “передягання” перед походом
до ячейки. У цей день вони одягалися в старе вбрання, тодi як мали достатньо
дорогих речей. Нiжно-бiлi пальцi Iвана Iвановича, така ж бiлоснiжна хустинка
видавали, що вiн далекий вiд пролетарiату. Промови на дискусiях не вирiзнялися
особливим iнтелектуальним рiвнем, а кожна нова думка, кожне заперечення
(наприклад, доповiдь товариша Лайнера) сприймалися в штики.
Кар’єра Iвана Iвановича закiнчилася трагiчно. Вiн був “вичищений” не лише з бюро,
йому запропонували “вийти з партiï”. Винахiдник електричноï мухобiйки
Iван Iванович так i не змiг зрозумiти своєï провини. Мажор його життя
змiнився мiнором не лише тому, що ставлення господаря до куховарки Явдохи було не
товариське, а барське, а й тому, що в кожному словi Iвана Iвановича вiдчувалася
фальш, пристосуванство, невпевненiсть. Тому фiнал повiстi М. Хвильового є цiлком
логiчним.






Схожі твори: