Головна Головна -> Твори -> “Я (Романтика)” Миколи Хвильового: спiввiдношення автора з його героєм

“Я (Романтика)” Миколи Хвильового: спiввiдношення автора з його героєм




Революцiя. Iдеï. Iдеали. Надiï. I розчарування. Все сплелося в душi
украïнського письменника Миколи Хвильового, все переплелося i в його творах.

Як вiрив митець в тi iдеï “загiрноï комуни”, як сподiвався, що вони є
єдино вiрними! В своєму життi Хвильовий робив усе, щоб той прекрасний “загiрний
рай” наблизити. Став членом компартiï Украïни за власним покликанням,
органiзував повстанський загiн, воював проти гетьманцiв, петлюрiвцiв, дроздовцiв.
Немає сумнiву в тому, що саме вiльна нововiдроджена лiтература мусить стояти на
чолi духовного розвитку вiльного народу, який будує комунiзм.
Та що ж трапляється, що змушує душу творця нiби роздвоïтись, сперечатися з
власним “я”, зi своïми iдеалами? Чи не те, що, мандруючи украïнськими
селами страхiтливого 33-го року, вiн бачить на власнi очi лихо голодомору? Його
вдумливий розум заглиблюється лише в одне питання: в чому причина цiєï
трагедiï? Вiн бачить катастрофу, яка нависла над його Батькiвщиною, шукає
виходу з цiєï ситуацiï, шукає вiдповiдi
Ї i не знаходить. Хвильовий
Ї комунiст бачить, що такi близькi йому по духу знамена революцiï почали
втрачати свiй iстинний колiр. Тривога за долю соцiалiстичних iдеалiв не була
марною. Бо дiйснiсть була така, що змушувала роздвоюватись, пристосовуватись,
змiнюватись, а то й зовсiм втрачати свiй образ. Письменник розумiє, що система,
створена на iдеалах добра i справедливостi, перероджується в диктатуру. А вiн не в
силах зупинити це лихо, не в силах щось змiнити, виправити… над краïною
пiдiймається зловiсний привид тирана…
М. Жулинський писав про М. Хвильового так: “…був звичайною людиною, в якiй жив,
бунтував, сумнiвався, боровся й утверджувався великий талант. Цей талант тягнувся
до зiр. Пам’ятаймо це”.
Продовженням суперечливих думок Хвильового, його власного “я” є герой новел “Я
(Романтика)”. Хвильовий досконало знав i бачив на власнi очi життя революцiонерiв,
бачив позитивнi i негативнi боки цього життя. I тому намагався розiбратися в
суперечливiй психологiï повстанця, показати причини роздвоєностi мiж
уявленням про норми людськоï поведiнки i обов’язком виконувати “чорне брудне
дiло”.
Душа Хвильового-комунiста роздвоєна, але це не заважає йому розрiзняти добро i
зло; душа його героя також роздвоєна, але ïй заважає слiпий фанатизм. У цьому
рiзниця мiж письменником i його героєм. Ця рiзниця i призвела до трагiчноï
смертi письменника, це ж зумовило нелюдський вчинок чекiста, героя його новели.
Письменник розумiє причини роздвоєностi душi героя, але не хоче розумiти його
жахливих вчинкiв, його фанатизму. Вiн не знаходить ïм виправдання.

Хвильовий розумiє, що треба розвiнчати цей фанатизм з його згубленим впливом на
людину. Бо не може людина просто так вбити власну матiр! Не може… Це може
зробити тiльки жахливий монстр! Ось в кого перетворює людину слiпа вiра в якiсь
абстрактнi iдеï; iдеï, якi не мають пiд собою пiдAрунтя
споконвiчноï моралi, людяностi, добра,
Я захоплююсь творчим i життєвим подвигом М. Хвильового. Пишаюся тим, що
Хвильовий-партiєць не змiг вбити в собi людяностi, любовi до людей, вiру в
справедливiсть. Зумiв вiдрiзнити добро вiд зла. Але виходу з тiєï
ситуацiï, в яку потрапив вiн, героï ним же написаних творiв, весь
багатонацiональний народ, на той час письменник не бачив. Це була жахлива
безвихiдь. З таким тягарем вiн жити не може…
Хвильовий розумiє це i свiдомо йде з життя. Це його вибiр… Це його рятунок… Це
його виправдання… Це його прошения…
А вiн так любив життя!..






Схожі твори: