Головна Головна -> Твори -> ХВИЛЬОВИЙ МИКОЛА БІОГРАФІЯ

ХВИЛЬОВИЙ МИКОЛА БІОГРАФІЯ




(1893- 1933)
Справжнє прiзвище
Ї Фiтiльов. Народився в с. Тростянець (тепер Сумська область) в родинi вчителя.
Навчався в Богодухiвськiй гiмназiï. Працював слюсарем у ремiсничiй школi, в
канцелярiï волосноï управи с. Рублiвка, брав участь у роботi
мiсцевоï “Просвiти”. У 1916р. пiшов до вiйська, брав активну участь у
громадянськiй вiйнi, 1919 р. вступив до Комунiстичноï партiï. З 1921 р.
мешкав у Харковi. У 1933р. на знак протесту проти тоталiтарноï полiтики уряду
СРСР покiнчив життя самогубством, похований у Харковi.
М. Хвильовий
Ї культова постать лiтератури 20-30-х рокiв. Був одним iз засновникiв та
iдеологом, письменницьких органiзацiй “Гарт”, ВАПЛIТЕ (Вiльна Академiя
Пролетарськоï Лiтератури), “Урбiно”, “Пролiтфронт”. Видавав журнал
“Лiтературний ярмарок”. Був iнiцiатором лiтературноï дискусiï 20-х
рокiв. Писав поезiю i прозу (збiрки оповiдань “Синi етюди” та “Осiнь” з’явилися
1923 р., повiстi “Iван Iванович”, “Повiсть про санаторiйну зону”, “Вальдшнепи”).
Твори Хвильового вiдзначаються вдалим поєднанням у них таких художнiх напрямкiв,
як неоромантизм, iмпресiонiзм, експресiонiзм, реалiзм. Особливiстю багатьох новел
є безсюжетнiсть.
Засади творчостi Миколи Хвильового
У 1925-1928 роках головною подiєю украïнськоï культури була лiтературна
дискусiя, де вiдбувалося зiткнення просвiтянськоï моделi лiтератури й
європейськоï (модернiстськоï). Найавторитетнiшим прихильником
другоï позицiï був Микола Хвильовий.
Назва започаткованоï ним ВАПЛIТЕ (Вiльноï академiï
пролетарськоï лiтератури)
Ї була алюзiєю на Академiю Платона. Головне правило засiдань цiєï
лiторганiзацiï
Ї абсолютна свобода суджень.
Хвильовий обстоював естетську лiтературу, потребу засвоïти знання Європи й
ïï психологiю, стати психологiчним європейцем. Емблема європейськоï
психологiï
Ї Фауст, для якого характерна мужня цiлiснiсть, високий iдеалiзм, абсолютний
iнтелектуалiзм. Фауст мислить у ситуацiях, де не здатен мислити нiхто. Однак
iнтуïцiя Фауста вивищує його понад розум.
Пропагований письменником вiтаïзм
Ї це вiчний бунт, себенаповнення до краю, життєствердження, “прагнення жити
подесятереним життям” (О. Блок). Це приреченiсть на безсмертя, сп’янiння вiд
справжньостi життя, романтика прориву в безсмертя. Митець стверджував необхiднiсть
азарту, як шлях безсмертя. Для нього нема “золотоï середини”

Ї треба йти тiльки по краю. Ризик i екстрим
Ї емблема цього стилю.
Хвильовий обстоював необхiднiсть полiтичного суверенiтету Украïни, критикував
iдею “старшого брата”, наслiдування росiйськоï лiтератури. На доведення цього
вiн указував на специфiку украïнськоï й росiйськоï душi. Письменник
виступав проти надмiрноï сентиментальностi украïнця, невмiння дивитися
правдi в очi.
Революцiонер-iдеалiст, Хвильовий довiряє революцiï, вiрить, що вона приведе
до гармонiï. Проблема революцiонерiв Хвильового
Їу спробi роздвоєну душу вiдтворити як цiлiсть. Сам Хвильовий страждав на
неврастенiю, його мучили жахливi галюцинацiï. Виключно самотнiй, вiн будував
життя на основi життя своïх персонажiв i рiвнявся на лозунг Фрiдрiха Нiцше:
“Якщо не можна гордо жити, то треба гордо померти”.
Втручання полiтикiв поклало кiнець лiтературнiй дискусiï, а пострiл у скроню

Ї кiнець творчому шляху украïнського європейця Миколи Хвильового.






Схожі твори: