Головна Головна -> Твори -> Хто в кого вкрав щастя?

Хто в кого вкрав щастя?




(за драмою I. Я. Франка “Украдене щастя”)
Щастя… Чи дароване воно долею, чи залежить воно вiд тебе та людей, якi тебе
оточують? На це складне запитання кожному свою вiдповiдь дає життя. Та от у
героïв драми Iвана Франка “Украдене щастя” його украли. Хто ж i в кого украв
щастя?
Пiзня зимова пора. У занепокоєннi чекає молода жiнка Анна свого чоловiка Миколу.
Та чи тiльки вiдсутнiсть чоловiка викликала такi переживання в ïï душi?
Звичайно ж, нi. Дiзнається Анна, що в ïхньому селi з’явився Михайло Гурман,
той, якого кохала в дiвочi роки, з яким розлучили брати, про якого вони ж i
сказали ïй, що загинув, та й видали ïï за набагато старшого вiд
неï покiрного наймита Миколу. А ще через кiлька годин зустрiнуться вони,
Михайло i Анна. I з новою силою запалає ïхня любов. Величезною радiстю,
силою, що змусить забути Анну про все, стає це кохання. Та й пекельним вогнем
обпече воно чисту душу цiєï прекрасноï жiнки. У iм’я своєï любовi
вона жертвує всiм: “Та чи ж не вiддала я йому… честь жiночу, душу свою, добру
свою славу. Присягу для нього зламала… Ну i що ж? Менi байдуже! Вiн для мене
все: i свiт, i люди, i честь, i присяга”. Та страждає Микола, гине Михайло вiд
його руки, i знову Анна одна, без любовi та щастя.
Насмiялась доля i над працьовитим та тихим наймитом Миколою. Одружився вiн з
Анною, вiрячи, що Михайла немає в живих, тяжко працював, а тут ще й обмовлений
жандармом потрапив у тюрму. Правда, суддi визнали його невинним, та, повернувшись
додому, вiн бачить Анну з Михайлом. Цей “цiсарський слуга” украв його щастя,
зневажив його честь, зруйнував сiм’ю. Для чого ж тепер жити? Адже любив Микола
Анну, “як свою душу… i нiчого для неï не пожалкував би, щоб лише вона була
щасливою”. Михайло вважає, що вiн, Микола, вкрав ïхнє щастя. ,Вiн, “обдертий
з честi, супокою i поваги, зруйнований, зарiзаний без ножа”,
– виявився злодiєм? Обурення вийшло з берегiв i, захмелiлий вiд горiлки та горя,
вiн запускає сокиру в груди Михайловi.
У минулому Михайло
– це “чесний парубок, може трохи гарячий, запалкий, але кривди не любив, неправди
не мiг знести”. Таким знала його Анна, таким полюбила. Любив Анну i Михайло. Для
нього вона
– єдиний i найдорожчий скарб. Цiсарська солдатська служба вистудили серце Михайла,
i повертається вiн уже iншим до Анни. Вiн гоïть своє серце миттєвим
задоволенням, зовсiм не думаючи про Анну, з презирством ставиться до людей. Та в
душi вiн залишається тим самим Михайлом i перед смертю говорить, що вiн сам собi
вкоротив життя, знiмаючи всю вину з Миколи.
У цiй драмi тема украденого щастя виростає у своєрiдний художнiй образ, який є
наскрiзним, провiдним. Кожний з трьох головних героïв нещасний, кожний хоче
повернути собi щастя i робить це по-своєму: Микола вбиває Михайла, Гурман вiдкрито
кохається з Анною, зневажаючи Миколу, Анна вiддає коханцевi своє серце, жiночу
честь, бажаючи надолужити втрачений з нелюбом час. Та нiхто з них не став
щасливим.
Хто ж украв ïхнє щастя? Справжнi винуватцi названi автором. Це, по-перше,
брати Анни з ïхнiми пiдлими душами та дрiбновласницькими планами, по-друге,
як писав Франко, “нещасливе уладження наших родинних обставин, котре не дозволяє
легально розiрвати зв’язок, котре насилує любов i серце женщини”.






Схожі твори: