Головна Головна -> Твори -> Боротьба I. Франка за єдину украïнську лiтературну мову

Боротьба I. Франка за єдину украïнську лiтературну мову




“Кожна пiсня моя
-вiкКомплекс п
Комплекс питань щодо мови й нацiï в аспектi свiтобачення Франка розглядаємо
на тлi тих нацiонально-мовленевих процесiв, що були характернi для Украïни
наприкiнцi XIX ст.
На початку лiтературноï дiяльностi Франка у Схiднiй Украïнi вже було
закладено мiцнi основи украïнськоï лiтературноï мови. У Галичинi ж
точилася “азбучна вiйна” мiж москвофiлами та народовцями.
У Львовi Франко також дотримувався фонетичного правопису, невiд’ємно пов’язуючи
його з народною мовою. .
Могутню пiдтримку Франковi в боротьбi з москвофiльським “язичiєм” надав М.
Драгоманов своïми листами до редакцiï “Друга”.
У 70-х роках XIX ст. розпочиналася дискусiя з приводу “проблеми шляхiв розвитку
украïнськоï лiтератури рiдною мовою”, яка точилася впродовж тривалого
перiоду.
Виступи Франка у справi правопису не були звичайною “вiйною з буквами”. Це була
надзвичайно важка праця в галузi створення демократичноï культури в Галичинi.

У статтi “Лiтературна мова i дiалект” I. Франко висловлює думку про те, що
галицькi письменники повиннi писати мовою I. -Котляревського, Г. Квiтки-Основ’яненка,
Т. Шевченка, Марка Вовчка, I. Нечуя-Левицького, тому що саме тут, “у мовi тих
письменникiв, лежить основа того типу, яким мусить явитися вироблена лiтературна
мова всiх украïнцiв. Уже хоч би тому, що та мова на величезному просторi вiд
Харкова до Кам’янця-Подiльського виявляла таку одностайнiсть…, яка вповнi
вiдповiдала украïнському нацiональному типовi…”.
Проте в умовах державноï роз’єднаностi украïнцiв у цей перiод I. Франко
слушно обстоював право галицьких письменникiв на окремi елементи мiсцевоï
мови в своïх творах у потребах реалiстичного зображення життя галицького
населення.
Франко виступав за єднiсть украïнськоï лiтературноï мови на широкiй
основi говiрок Надднiпрянськоï Украïни, розраховуючи, що в подальшому
своєму розвитку вона вбиратиме в себе i значний лексико-фразеологiчний матерiал
говорiв украïнськоï мови, мовнi скарби всiх територiальних груп
украïнського народу.
Отже, у процесi формування i становлення єдиноï украïнськоï
лiтературноï мови на народнiй основi Франковi належить виняткова роль. Вiн
послiдовно утверджував думки про те, що мовнi питання повиннi пiдпорядковуватися
загальнодемократичному визвольному духовi за права украïнського
народу.
тань щодо мови й нацiï в аспектi свiтобачення Франка розглядаємо
на тлi тих нацiонально-мовленевих процесiв, що були характернi для Украïни
наприкiнцi XIX ст.
На початку лiтературноï дiяльностi Франка у Схiднiй Украïнi вже було
закладено мiцнi основи украïнськоï лiтературноï мови. У Галичинi ж
точилася “азбучна вiйна” мiж москвофiлами та народовцями.
У Львовi Франко також дотримувався фонетичного правопису, невiд’ємно пов’язуючи
його з народною мовою. .
Могутню пiдтримку Франковi в боротьбi з москвофiльським “язичiєм” надав М.
Драгоманов своïми листами до редакцiï “Друга”.
У 70-х роках XIX ст. розпочиналася дискусiя з приводу “проблеми шляхiв розвитку
украïнськоï лiтератури рiдною мовою”, яка точилася впродовж тривалого
перiоду.
Виступи Франка у справi правопису не були звичайною “вiйною з буквами”. Це була
надзвичайно важка праця в галузi створення демократичноï культури в Галичинi.

У статтi “Лiтературна мова i дiалект” I. Франко висловлює думку про те, що
галицькi письменники повиннi писати мовою I. -Котляревського, Г. Квiтки-Основ’яненка,
Т. Шевченка, Марка Вовчка, I. Нечуя-Левицького, тому що саме тут, “у мовi тих
письменникiв, лежить основа того типу, яким мусить явитися вироблена лiтературна
мова всiх украïнцiв. Уже хоч би тому, що та мова на величезному просторi вiд
Харкова до Кам’янця-Подiльського виявляла таку одностайнiсть…, яка вповнi
вiдповiдала украïнському нацiональному типовi…”.
Проте в умовах державноï роз’єднаностi украïнцiв у цей перiод I. Франко
слушно обстоював право галицьких письменникiв на окремi елементи мiсцевоï
мови в своïх творах у потребах реалiстичного зображення життя галицького
населення.
Франко виступав за єднiсть украïнськоï лiтературноï мови на широкiй
основi говiрок Надднiпрянськоï Украïни, розраховуючи, що в подальшому
своєму розвитку вона вбиратиме в себе i значний лексико-фразеологiчний матерiал
говорiв украïнськоï мови, мовнi скарби всiх територiальних груп
украïнського народу.
Отже, у процесi формування i становлення єдиноï украïнськоï
лiтературноï мови на народнiй основi Франковi належить виняткова роль. Вiн
послiдовно утверджував думки про те, що мовнi питання повиннi пiдпорядковуватися
загальнодемократичному визвольному духовi за права украïнського
народу. мого день”,
– писав про свою поезiю Iван Франко. Велична ï прекрасна ïï музика
ось уже пiвтора столiття лунає для людей. Поетичним гiмном борцю за волю народу
гримить вона, веснянками чарує нам слух i будить нас до життя, п’яним, терпким i
гiрким присмаком зiв’ялого листя тривожить душу, складними мелодiями роздумiв про
митця, поезiю, прекрасне i вiчне торкається розуму.
“З вершин i низин”
– так називається поетична збiрка, яка поставила його iм’я поруч з iменем великого
Шевченка. Бо основнi настроï ïï
– це гiмн багатовiковiй боротьбi украïнського народу за свою свободу; це
уславлення “вiчного революцiонера”, великого “каменяра”
– самовiдданих трударiв на тяжкому, часто кривавому шляху до волi. Старий,
несправедливий свiт буде подолано. А свiт цей уособлений в образi Беркута (вiрш
“Беркут”), кровожерливого гiрського орла, що чекає новоï жертви. Поет гнiвно
проголошує:
Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте!
За те, що в грудi ти ховаєш серце люте,
За те, що кров ти п’єш, на низьких i слабих
З погордою глядиш, хоч сам живеш iз них

У своєму поступi до свободи поет створив широкi, монументальнi образи борцiв за
волю. Вони знайшли своє подальше фiлософське i узагальнююче осмислення в поемi
“Мойсей”. Поема ця присвячена глибинним роздумам про долю народу, про роль у
суспiльствi пророка, про поезiю, прекрасне.
I. Франка звинувачували в занепадницьких настроях, в тому, що в пiснях його
звучать бiль, жаль i туга. Поет вiдстоює свою поезiю, утверджуючи, що основними
настроями його були й будуть “надiя, воля, мужнiсть, чуття”.
Та серед цих сильних за своïм звучанням вiршiв є дивна перлина, що хвилює
своєю красою i музикою. Це збiрка “Зiв’яле листя”, лiрика глибоких особистих
почуттiв, пристрасного кохання. Краса природи, народноï пiснi, людських
почуттiв… Це прекрасна сторiнка творчостi I. Я. Франка.






Схожі твори: