Головна Головна -> Твори -> Iсторична правда i художнiй вимисел у поемi I. Франка “Iван Вишенський”

Iсторична правда i художнiй вимисел у поемi I. Франка “Iван Вишенський”




У 1990 роцi I. Франко створює одну з найвеличнiших своïх поем

– “Iван Вишенський”.
Присвячена Агатангемовi Кримському, поема ввiйшла у збiрку “Iз днiв журби”. Про
сюжетну канву твору автор писав у передмовi до окремого видання 1911 p.: “Основа
поеми
– печерне життя i смерть Вишенського
– тiльки в однiй частi моя поетична функцiя, бо про своє печерне життя згадує
Вишенський сам у заголовку свого останнього писання”.
Iван Франко багато рокiв вивчав дiяльнiсть украïнського полемiста, його
полiтичнi погляди i моральнi засади. У поемi вiн зобразив останнiй перiод життя
Вишенського
– час, коли вiн вiддалився вiд мирськоï суєти i став монахом-печерником на
горi Афон, тодiшньому центрi православ’я, де невдовзi помер.
Драматична колiзiя поеми вимальовується не одразу, наростає поступово.

Монахи-схимники зреклися грiшного свiту й присвятили себе Боговi.

Автор з великою художньою майстернiстю передає драматичну i за суттю, i за формою
сцену-дiалог
– прощання iгумена зi старцем i старця зi свiтом:
Вiтер буйно дув вiд моря,
бороду його й волосся
розвiвав, i вiн, притисши
хрест до себе, швидко щез.
Цiлу нiч вiтер скиглив у скелях i занiс до печери снiжно-бiлi пелюстки вишневого
цвiту. А надвечiр посланцi з Украïни просять святого старця повернутися i
взяти участь у боротьбi з ворогами Вiтчизни, пiдтримати оборонцiв хоча б
своïм iм’ям.
Та Вишенський вiдповiдi не дає, i посланцi з Украïни повертаються додому.
Кличе ïх старець “завернутись”, вiн “по-старому ще кохає Украïну”,
“решту ïй життя вiддасть…” Але вже пiзно. Коли сонце простягає вiд печери
до моря своï променi, старець Iван стає на цю золоту дорогу.

Попри всю художню, символiчну умовнiсть зображуваного, в поемi превалює реальний,
конкретно-iсторичний змiст цих подiй. Змальовуючи в десятому роздiлi посольство до
Вишенського з Украïни, I. Франко використовує дiйсний iсторичний факт, коли в
1621 р. представники православноï общини, зiбравшись у мiстi Луцьку, ухвалили
послати до Константинопольського патрiарха прохання, щоб повернути з Афону додому
“преподобний мужей россов”, а мiж ними Iвана Вишенського. Образи з твору
Вишенського “Послання до єпископiв” та iнших I. Франко вкраплює в лист, який
привезли схимнику земляки з Украïни.
Пiсля прийнятого рiшення “просвiтлення надiйшло” i на Iвана Вишенського:

Те, чого вiн ждав так довго,
Обдало його, мов легiт
Мов гармонiя безмежна,
Райськi пахощi святi.
I. Франко пiдкреслює рiвнозначнiсть двох частин одвiчноï антиномiï
“людина
– суспiльство”, розкриваючи соцiальний i полiтичний сенс людського життя,
органiчно сплiтаючи його з фiлософським розумiнням призначення людини.






Схожі твори: